Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
— І що ви збираєтеся тепер робити? — промовила Елінор.
— Фарид пропонує влаштувати пожежу. Досі я вважав, що це надто небезпечно, але часу в нас лишається обмаль.
— Пожежу? — Елінор здалося, що це слово обпекло їй язика. Відколи її книжки обернулися на попіл, вона, побачивши сірника, відразу впадала в паніку.
— Вогнерукий дечого навчив хлопчину. Крім того, влаштувати пожежу може й дурень заплішений. І якщо ми підпалимо Каприкорнів будинок…
— Чи ти з глузду з’їхав? А якщо вогонь перекинеться на ці пагорби?
Мо похнюпив голову й погладив цівку рушниці.
— Розумію, — мовив він. — Але іншої ради не бачу. Пожежа викличе метушню, Каприкорнові люди кинуться гасити вогонь, і в тому гармидері я спробую дістатися до Меґі. А Фарид подбає про Вогнерукого.
— Це ж божевілля! — Тепер Елінор уже не стрималася й перейшла на крик.
Фарид щось промурмотів уві сні, неспокійно мацнув рукою пов’язку на голові й перекинувся на другий бік.
Мо поправив на ньому ковдру, знову прихилився до дерева й промовив:
— І все ж ми так і зробимо, Елінор. Повір мені, я стільки думав-передумав, що просто всі мізки собі висушив, і мені вже здавалося, що я страчаю розум. Але іншої ради немає. А якщо не поможе й це, то я підпалю ще й оту його кляту церкву! Я розтоплю все його золото, пущу за вогнем і оберну на попіл усе його чортове село! Але доньку свою я визволю!
Елінор нічого не сказала. Вона просто лягла і вдала, ніби спить, хоча насправді не могла зімкнути очей. Уже коли почало світати, вона умовила Мортимера лишити на варті її, а самому хоч трохи поспати. Заснув він швидко. Щойно його дихання стало спокійним і рівним, Елінор скинула безглузду сукню, одягла свої речі, причесала розкуйовджені коси й написала Мортимерові записку: «Поїхала по допомогу. Близько полудня буду тут. Прошу тебе, до мого повернення нічого не роби. Елінор».
Потім уклала записку в його напіврозтулену долоню, щоб він знайшов її відразу, щойно прокинеться. Проходячи повз Фарида, побачила, що куниця повернулася. Вона згорнулась клубочком під боком у хлопчини й, коли Елінор схилилася над ним поправити пов’язку, зиркнула на неї чорними очицями, не кидаючи лизати собі лапки. От уже неприємна мала бестія! Елінор вона ніколи не подобалась, а ось Фарид прив’язався до неї, мов до собаки. Жінка зітхнула й випросталась.
— Наглядай за цими двома, чуєш?! — прошепотіла вона й вирушила в дорогу.
Її машина все ще стояла під деревами — там, де вона її й лишила. Схованка виявилася непоганою: гілля так густо спадало до землі, що Елінор і сама спершу проскочила потрібне місце. Двигун запустився відразу. Якусь хвилю Елінор напружено прислухалася до вранішніх сутінків, але не почула нічого, крім пташок, які вітали новий день так захоплено, немовби він був останній.
До сусіднього села, яке вони проминали з Мортимером, їхати було з півгодини, не більше. Звичайно ж, там є поліційний відділок.
Сорока
Але до тями вони повернули його словами — своєю гострою, блискучою зброєю.