Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
— Ти їй сказав, навіщо її сюди привів?
Підводитися старій було важко. Меґі бачила, як вона, зціпивши губи, сперлася на столик поряд. Басту ця її слабість, схоже, тішила, на вустах у нього заграла усмішка, але Сорока суворо глипнула на нього й одним коротким крижаним поглядом його усмішку погасила. Мортола нетерпляче поманила Меґі до себе. Не встигла та зрушити з місця, як Баста підштовхнув її в плечі.
— Підійди, я хочу тобі щось показати.
Сорока повільно, але твердо ступила до комода, що, як на свої вишукано вигнуті ніжки, здавався надто важким. На комоді між двома блідо-жовтими лампами стояла дерев’яна шабатурка. Вона була зусібіч оздоблена візерунком із крихітних дірочок.
Сорока підняла кришку, і Меґі відсахнулася. У шабатурці лежали дві гадючки, тоненькі, як ящірки, і навряд чи довші, ніж рука Меґі від ліктя до зап’ястка.
— У кімнаті в мене завжди дуже тепло, щоб вони не позасинали, — пояснила Сорока, висовуючи верхню шухляду комода й беручи звідти рукавичку. (Вона була з міцної чорної шкіри й така цупка, що жінка ледве просунула в неї вузьку долоню.) — Твій приятель Вогнерукий підсунув бідолашній Резі свиню, доручивши їй шукати книжку, — провадила вона, сягаючи рукою до шабатурки й міцно хапаючи одну з гадючок нижче від пласкої голівки. — Та підійди ближче! — гримнула вона на Басту, простягаючи йому гадючку, що звивалась у неї в руці.
З виразу обличчя Басти Меґі бачила, що все його єство впирається, але він усе ж таки підійшов і взяв гадючку. Він тримав її якомога далі від себе, а вона вигиналась і звивалася всім своїм лускатим тілом.
— Ось бачиш, Баста не любить моїх гадючок! — сказала, всміхнувшись, Мортола. — Він їх ніколи не любив. Та воно й не дивно. Наскільки я знаю, Баста взагалі не любить нічого, крім свого ножа. До того ж він вважає, що гадюки накликають біду, хоч це, звісно, цілковита дурниця.
Вона подала Басті другу гадючку. Та саме роззявила пащу, і Меґі побачила невеличкі отруйні зуби. На мить їй стало навіть шкода Басту.
— То що скажеш? Непогана схованка, еге ж? — промовила Сорока й утретє стромила руку до шабатурки.
Цього разу вона дістала звідти книжку. Меґі здогадалася б, що то за книжка, навіть якби доти ніколи не бачила цієї барвистої обкладинки.
— У цій шабатурці я часто зберігаю коштовні речі, — провадила Сорока. — Лише Каприкорн і Баста знають, що в ній лежить. Бідолашна Реза обнишпорила багато кімнат, шукаючи книжку. Хоробра вона жінка. Але до моєї шабатурки так і не дісталася. А гадюк вона любить. Я, здається, не знаю нікого, хто ще так мало їх боявся б. Хоча колись гадюка таки вкусила її. Правда ж, Басто? — Мортола стягла рукавичку й кинула на нього насмішкуватий погляд. — Баста має звичку лякати гадюками жінок, які йому відмовляють. Але з Резою йому й це не помогло. То як там воно було, Басто? Здається, вона підклала гадюку тобі під двері?
Баста мовчав. Гадючки все ще в’юнились у нього в руках. Одна обвилася хвостом навколо його зап’ястка.
— Поклади їх назад! — наказала йому Сорока. — Та обережно! — І повернулася з книжкою до крісла. — Сідай! — скомандувала вона, показуючи на підніжок перед себе.
Меґі послухалась. Вона непомітно роззиралася на всі боки. Мортолина кімната нагадувала скриню, напхом напхану всілякими скарбами. Тут усього було аж надто багато: забагато золотих свічників, забагато ламп, килимів, картин, ваз, порцелянових статуеток, штучних квітів, позолочених дзвоників…
Сорока кинула на дівчинку насмішкуватий погляд. У своїй незугарній чорній сукні вона скидалася на зозулю, що забралася до чужого гнізда.
— Розкішна кімната як для служниці, чи не так? — задоволено промовила вона. — Каприкорн мене шанує.
— Він поселив тебе в підвалі! — заперечила Mеґі. — Хоча ти — його мати.
Ох, чому вона не прикусити вчасно язика?! Або принаймні не змовкла на півслові?!
Сорока глипнула на неї з такою ненавистю, що Меґі вже відчула в себе на горлі її кістляві пальці. Але жінка так і сиділа в кріслі й лише зирила на неї своїми застиглими пташиними очима.
— Хто це тобі сказав? Отой старий відьмак?
Меґі зціпила губи й глянула на Басту. Той, схоже, нічого не почув, бо саме клав до шабатурки другу гадючку. Чи знав він про цю невеличку Каприкорнову таємницю? Меґі не встигла замислитися над цим: Мортола поклала їй на коліна книжку.
— Ще бодай однісіньке слово про це тут чи десь-інде, — прошипіла вона до дівчинки, — і наступний обід я зварю тобі вже власними руками. Щіпку екстракту аконіту, кілька ягід тиса й, може, ще дві-три насінини болиголова — і підлива готова. Як гадаєш, тобі смакуватиме? Повір, після такої страви ти почуватимешся не вельми добре. А тепер читай!