Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Можливо, що в цей час,_як і в IX ст., Карпатський регіон цікавив зверхників більше в економічному плані (насамперед залізоробне виробництво). А за такої ситуації Візантія могла суперничати з конкурентами на ідеологічній ниві і зберігати «плацдарм» на західному боці Карпат аж до згаданих подій кінця І тис. н. е. Тому можна вважати, що протягом всього раннього періоду проникнення християнства у Прикарпатський регіон це в основному було православ’я. З початку II тис. н. е., коли згадані землі ввійшли до складу Київської Русі, питання про пріоритет православ’я чи католицтва остаточно вирішилось на користь першого з них. Їх суперництво і взаємозв’язки відновилися вже за нової історичної ситуації — після загибелі східнослов’янської держави в XIII ст.

Звичайно, не можна повністю відмовлятися й від гіпотези можливого проникнення християнства в Галицьку землю з Болгарії, у зв’язку з чим, зокрема в Попрутті та Подністров’ї, з’явились численні безкурганні могильники. Але прямих доказів на користь такого судження поки що нема.

Але до повної перемоги православ’я у світогляді мас після офіційного запровадження наприкінці X ст. християнства на Русі було ще далеко. Та й відрізнялась тут віра від ортодоксального християнства, про що свідчать й іноземні джерела, такі, наприклад, як послання краківського єпископа Матвія Бернарду Клервоському:

«Народ же той руський

множині ж безчисленій

небу ж зоряному подібний,

і віри правило православній і

релігії істинній установлення не пильнує...

Не бажає згаданий народ

ні з грецькою, ні з латинською

церквою бути єдиноподібним,

але відмінний від тієї і від іншої,

таїнства ні однієї з них не розділяє»[596].

Рис. 12. Язичницькі амулети і християнські символи.

Найважливішою рисою релігійних вірувань східних слов’ян початку II тис. н. е. (в їх масі) був синкретизм старих і нових ідей, які то існували поруч, то переплітались між собою. Давній світогляд не був витіснений повністю, він існував поруч з новими офіційними догмами, які все більше і більше набирали сил. Існування язичницьких традицій дратувало священнослужителів і через одне, і через два століття по запровадженні нової віри. Про це свідчать письмові пам’ятки та археологічні матеріали. Адже в комплексах X—XII ст. неодноразово зафіксовано різноманітні амулети-обереги, котрі нерідко трапляються разом з християнськими символами (хрестиками, енколпіонами, іконками). Це круглі та місяцеподібні підвіски — символи небесних світил, сокирки і крем’яні вироби — символи Перуна, шумлячі підвіски, звуки яких повинні були відігнати злих духів, ключики — символи багатства і його збереження, ложки — символи ситості, ікла (натуральні та зроблені з кістки більших розмірів) — обереги від пристріту, глиняні писанки, що символізували очисні відроджувальні сили.