Історія польсько-українських конфліктів т.3

Українські партизани часто заходили до села за продуктами. Поляки мстили за це українському населенню. Чому давали продукти?

Люди мусили давати, бо боялись і тих і тих. У Терці були донощики, які інформували військо, що відбувається у селі. Українські партизани вирішили, що це треба перевірити. Прийшли до села, забрали поляка Яна Ганкевича і українців — Івана Дрозда, Михайла Лошицю та його сина Юрка (у спогадах Ярослава Вайди — Гриць. — Ред.), який перед війною перехрестився на католика, а також Дмитра Мастиляка, також українця. Це було 1 липня 1946 року. Мастиляк після виходу з села почав упиратися, питав, куди і для чого його ведуть, і не хотів іти. Його застрелили на місці. Івана Дрозда випустили. Решту забрали до лісу. Там влаштували суд. Ян Ганкевич і Михайло Лошиця були засуджені до кари на смерть через повішення. Вночі привезли їх з лісу до Терки і повісили в центрі села, на грушах між хатами біля дороги. Юрек Лошиця пропав безвісти.

Над селом нависла чорна хмара смерті. Вранці поляки побачили двох чоловіків, повішених на грушах, і відразу повідомили війську у Волковиї. Людей охопив страх, бо ніхто не сумнівався, що поляки будуть мстити. Але ніхто не припускав, що жорстокість набере таких розмірів, що за одного повішеного поляка будуть палити цілі групи беззахисних, невинних людей, у тому числі матерів, дітей і немовлят.

Українська молодь покинула село. Вона переховувалась у лісі за селом, ночувала на луках у стогах сіна (це вже був період сінокосів). Старі люди збирались на ніч по дві родини і спали в хатах разом.

На світанку 3 липня поляки оточили Терку, розбудили мешканців і наказали покинути село, при цьому знущались і били. Сказали, щоб забирали з собою майно, одяг, корів, коней і вози. Приблизно о 7 годині зібрали з села старих людей, матерів з немовлятами, жінок і підлітків та погнали до військового штабу у Волковиї. Багато щасливців з цього натовпу змогли по дорозі втекти і сховатись у полі серед хлібів чи в лісі.

У Волковиї цивільні поляки і військо, ніби голодні оскаженілі вовки, вишкірені на цих бідних, невинних людей, розпорядилися відвести їх під сильним конвоєм назад, до Терки. У групі було лише три чоловіки, решта — матері з немовлятами, жінки і діти від року до дванадцяти років. Капітан ВП у Терці сказав: «Пропало три наших мужики, але маємо тих трьох українців, то їх і вб'ємо». Але ж повісили лише одного поляка і двох українців! Поляки — земляки з Терки ричали, як найгірші дикуни, до капітана і солдатів: «Всіх повбивати, всіх повбивати…»

7 липня 1946 року в хаті Миколи Єриста поляки спалили трьох старих українців: Михайла Осташа, Матвія Дяка і Миколу Хомия. Всю трійку зв'язали і повели до хати біля церкви. Старі плакали, благали про помилування. Полум'я рвонулось угору, а плач, вереск і благання було чути аж у лісі, поки нарешті не замовкли. Так горіли живі люди. Чорний дим з палаючих мучеників рвався під небеса[45].