Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Саме це спонукало мене до опису трагедії моєї родини, мешканців мого села, долі мого народу, щоб показати правду.
Список мешканців Терки, вбитих 9 липня 1946 року
Вайда Дмитро — 84 роки Корнас Катерина — 19 років
Вайда Іван — 25 років Лазоришин Ева — 75 років
Вайда Антоніна — 32 роки Ліберна Катерина — 29 років
Вайда Марія — 5 років Ліпкевич Михайло — 70 років
Вайда Володимир — 3 роки Осташ Михайло — 66 років
Дрозд Михайло — 44 роки Осташ Катерина — 66 років
Гнатишин Анна — 50 років Поливко Олена — 60 років
Гнатишин Ева — 4 роки Романцьо Микола — 83 роки
Гусейко Марія — 62 роки Романцьо Пелагія — 50 років
Дяк Анна — 90 років Романцьо Марія — 14 років
Дяк Матвій — 65 років Скончей Анна — 51 рік
Дяк Пелагія — 40 років Семчак Марія — 75 років
Дяк Марія — 35 років Станьчик Григорій — 43 роки
Дяк Розалія — 7 років Тима Дмитро — 31 рік
Дяк Розалія — 23 роки Хомий Микола — 52 роки
Корнас Марія — 55 років Цокан Катерина — 60 років
Щерба Микола — 69 років
Ярослав Вайда //Наше Слово. — 1991. — 10 лютого (М 6).
Десь наприкінці червня 1946 року, вже після переселення в Україну, Військо Польське пішло на Кічеру. Солдати зайшли до господаря Гриця Станьчика, жорстоко його побили, вимагаючи, щоб розказав, чи приходять до нього бандерівці. Почувши негативну відповідь, почали немилосердно його бити, поки не знепритомнів. Тоді підпалили хату, і він у ній згорів. Залишилась дружина з малими дітьми, без чоловіка і без хати. Це був дикий, катівський спосіб Війська Польського — вбивати і палити людей живцем.
Українські партизани часто заходили до села за продуктами. Поляки мстили за це українському населенню. Чому давали продукти?
Люди мусили давати, бо боялись і тих і тих. У Терці були донощики, які інформували військо, що відбувається у селі. Українські партизани вирішили, що це треба перевірити. Прийшли до села, забрали поляка Яна Ганкевича і українців — Івана Дрозда, Михайла Лошицю та його сина Юрка (у спогадах Ярослава Вайди — Гриць. — Ред.), який перед війною перехрестився на католика, а також Дмитра Мастиляка, також українця. Це було 1 липня 1946 року. Мастиляк після виходу з села почав упиратися, питав, куди і для чого його ведуть, і не хотів іти. Його застрелили на місці. Івана Дрозда випустили. Решту забрали до лісу. Там влаштували суд. Ян Ганкевич і Михайло Лошиця були засуджені до кари на смерть через повішення. Вночі привезли їх з лісу до Терки і повісили в центрі села, на грушах між хатами біля дороги. Юрек Лошиця пропав безвісти.
Над селом нависла чорна хмара смерті. Вранці поляки побачили двох чоловіків, повішених на грушах, і відразу повідомили війську у Волковиї. Людей охопив страх, бо ніхто не сумнівався, що поляки будуть мстити. Але ніхто не припускав, що жорстокість набере таких розмірів, що за одного повішеного поляка будуть палити цілі групи беззахисних, невинних людей, у тому числі матерів, дітей і немовлят.
Українська молодь покинула село. Вона переховувалась у лісі за селом, ночувала на луках у стогах сіна (це вже був період сінокосів). Старі люди збирались на ніч по дві родини і спали в хатах разом.
На світанку 3 липня поляки оточили Терку, розбудили мешканців і наказали покинути село, при цьому знущались і били. Сказали, щоб забирали з собою майно, одяг, корів, коней і вози. Приблизно о 7 годині зібрали з села старих людей, матерів з немовлятами, жінок і підлітків та погнали до військового штабу у Волковиї. Багато щасливців з цього натовпу змогли по дорозі втекти і сховатись у полі серед хлібів чи в лісі.
У Волковиї цивільні поляки і військо, ніби голодні оскаженілі вовки, вишкірені на цих бідних, невинних людей, розпорядилися відвести їх під сильним конвоєм назад, до Терки. У групі було лише три чоловіки, решта — матері з немовлятами, жінки і діти від року до дванадцяти років. Капітан ВП у Терці сказав: «Пропало три наших мужики, але маємо тих трьох українців, то їх і вб'ємо». Але ж повісили лише одного поляка і двох українців! Поляки — земляки з Терки ричали, як найгірші дикуни, до капітана і солдатів: «Всіх повбивати, всіх повбивати…»
7 липня 1946 року в хаті Миколи Єриста поляки спалили трьох старих українців: Михайла Осташа, Матвія Дяка і Миколу Хомия. Всю трійку зв'язали і повели до хати біля церкви. Старі плакали, благали про помилування. Полум'я рвонулось угору, а плач, вереск і благання було чути аж у лісі, поки нарешті не замовкли. Так горіли живі люди. Чорний дим з палаючих мучеників рвався під небеса[45].
45
У спогадах є деякі відмінності, з часом хтось щось трохи забув, але в основному ці трагічні розповіді збігаються. — Ред.