Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Напевно, нікого не треба переконувати, яке велике значення має об'єктивна документація жертв трагічного польсько-українського конфлікту. Особливо у нинішній політичній ситуації, коли виявилося, що антиукраїнська література, якою довгі роки «годовано» польське суспільство, була не тільки елементом, але специфічною рисою комуністичної пропаганди.
Не маємо наміру відплачувати тим самим. Хочемо тільки відтворити правду тих днів, коли взаємна, трагічна ненависть була причиною невинних жертв з обох боків. На нас, живих, лежить обов'язок врятування їхніх імен від забуття. Чинимо це з надією, що все погане і трагічне в минулому польсько-українських стосунків вже більше ніколи не повернеться.
Друкуємо фрагменти двох розповідей про село Терка Леського повіту, у якому 9 липня 1946 року підрозділ 36-ї комендатури ВОП з Волковиї вбив 33 особи. (…) Шукаємо також свідків та інформацію про пацифікацію сіл: Кобильниця Руська (26.11.1945), Старий Любінець (21 і 23.III.1945), Гораєць (6.IV.1945), Піскоровиці (IV. 1945), Ніновиці (VII. 1945), Кальниця (Х.1945), Мигова (17.ХІІ.1945), Ляхава (1.1.1946), Яворник Руський (16.11.1945 і 23.VII. 1946) та інших, про які до цього часу не знаємо.
Еугеніуш Місіло
(Директор Українського архіву у Варшаві)
* * *
До 1945 року село Терка налічувало лише 110 хат і стільки ж родин, у тому числі приблизно 100 українських родин, 8—10 польських і одну єврейську. Перед війною єврей, як і всюди, тримав корчму. У селі була кам'яна церква Святого пророка Іллі, побудована 1935 року. Останнім пробощем був священик Лев Сальвицький, який народився у Великому Круглі, біля Перемишля, одружений був із сестрою моєї мами. У 1946 році він виїхав в Україну майже з половиною мешканців нашого села. У 1953–1955 роках церкву розібрали місцеві поляки, один з них збудував стайню з церковного каміння. У селі була також читальня «Просвіти» і кооперативний магазин, його тримав мій батько. Сільська початкова школа, у якій працювали учитель і вчителька, відкрилась лише під час німецької окупації. Також було організовано дитсадок. Учителями були місцевий українець і українка з Санока. Під час проходження радянських військ у 1944 році німці обстріляли село артилерійським вогнем. Убиті й поранені були також серед цивільного населення.
Відразу після просування фронту на захід, визначення східного кордону і створення органів безпеки, МО й ОРМО на українські села почали нападати банди, головним чином з Волковиї. Місцеві поляки, які переважно становили меншість щодо українського населення, не були лояльними до українців. З метою оборони села від грабіжників, яким MO і ОРМО сприяли, українці створили «кущі» самооборони. У 1946 році частину села переселили на Радянську Україну, решту українських родин депортували у 1947 році на Повернені землі. У селі залишились тільки місцеві польські родини. До них переселилися поляки із сусідніх сіл: Полянки, Студенного, Завіс та інших. Нині у Терці мешкає приблизно 35 польських родин.
* * *
На початку липня 1946 року Військо Польське оточило Терку і влаштувало облаву. Всіх забрали і пішки погнали (5 км) до Волковиї. Там їх загнали до огородженого колючим дротом майданчика біля костелу і так тримали два дні. Серед ув'язнених була моя мама і нас п'ятеро: чотири хлопці — Роман (13 років), я (11 років), Юліан (9 років), Володимир (3 роки) і сестра Маруся (5 років). Місцевий поляк з Терки, Францішек Богацький, був чоловіком моєї тітки. Він попросив військових, щоб звільнили нашу родину. Військові погодились. Ми з мамою вийшли вже з Волковиї, коли мама наказала нам, старшим хлопцям, Романові, мені та Юліанові, йти додому, а сама, взявши наймолодшого Володимира на руки, а Марусю за руку, повернулась до Волковиї просити військових про повернення корови і коня, бо у Терці забрали все живе. Мама з братом і сестрою вже не повернулись. 6 липня 30 затриманих за дротами мешканців Терки, жінок і дітей, привезли возами назад, до Терки, і загнали до хати Михайла Дрозда, останньої у верхній частині села в напрямку села Студенне. Хату зачинили, підпалили і нікого не випустили. Згоріло 28 осіб, серед них моя мама, сестра і брат. Якимось чудом врятувався тільки один хлопець, Василь Соняк, який сховався під піччю. Пізніше пішов із загонами УПА і, мабуть, загинув по дорозі на захід. Другий, Іван Небора, втік з палаючої хати, був поранений в обличчя, але вижив і в 1947 році депортований на Західні землі, до села Свенте, біля Старгарда Щецінського.