Історія польсько-українських конфліктів т.3

Уночі з 4 на 5 липня 1946 року наша БСБ (Боївка служби безпеки) арештувала чотирьох конфідентів з села Терка. П'ятого, який почав утікати, застрелила. Серед арештованих був один поляк, два ренегати (батько і син) і один українець. Місцеві поляки дали знати про цю подію у Волковию. Розміщений там підрозділ ВОПу чисельністю приблизно 30 солдатів уночі з 6 на 7 липня напав на село Терка Леського повіту. У селі застали тільки старих людей, жінок і дітей. Після захоплення верхньої частини села військо почало викидати з хат напівсплячих людей. До них ставилися по-варварськи. Катерину Цокан (60 років) побили до крові, на голові вона мала кілька ран. Били інших людей, навіть дітей. Їх відривали від матерів і викидали надвір. Вопісти діяли всю ніч. Вони пограбували кожну хату, нищили домашнє начиння, били посуд, ламали лавки, шафи, столи, вибивали вікна. Під ранок вони зігнали схоплених людей у центр села і погнали 43 особи до Волковиї. Частина людей утекла по дорозі та із самої Волковиї. У Волковиї тримали впійманих під конвоєм до 8.07.46 року, писали протоколи, знущаючись із людей.

Арештованих конфідентів БСБ допитала. Три з них визнали свою вину і розказали все, про що доносили у ВОП, МО і ВП. Одного звільнили (українця), бо він виявився невинним, двох (Михайла Лошицю — 49 років і Яна Ганкевича — 55 років) повісили у селі вночі 7.07.46 року. Біля них повісили інформацію, що вони покарані за співпрацю з ВОП, МО і УБП, як агенти більшовизму, вороги польського і українського народу.

8 липня знову прибули солдати ВОП з Волковиї і привели арештованих. Було ще 26 осіб. Їх завели на верхній край села. Разом з ВОП прибули цивільні поляки з Терки, які 7 липня втекли до Волковиї. Кричали до війська: «Всіх: перестріляти!» Найголосніше вимагав кари на смерть Казьо Чарнецький. Цивільні розійшлись по хатах і почали збирати майно для виїзду до Волковиї. Тим часом банда польського червоного війська завела арештованих до хати на краю села. Тут перерахували всіх, відставили вбік трьох старих (Матвій Дяк — 60 років, Микола Хомий — 55 років, Михайло Осташ — 79 років) і двох жінок з американськими документами (Катерина Лавер — 41 рік і Марія Лавер — 25 років).

Залишилась 21 особа: 14 жінок і 7 дітей (хлопці й дівчата). Вопісти загнали всіх до хати, посадили на землю, після чого стріляли по них з автоматів і кидали в хату гранати. Потім підпалили хату і всіх спалили, хоча дехто ще був живий.

14-річному Василю Соняку вдалось вирватися з палаючої хати і під захистом диму сховатись у кущах. Хлопець давав свідчення:

8 липня приблизно о 10 годині нас везли під сильною охороною з Волковиї до Терки. По дорозі говорили: «Наведемо у вас порядок, перехочете самостійної України!» Заборонили нам розмовляти українською, бо не розуміли цієї мови. По дорозі частина жінок молилась і плакала. У селі, в рову поруч з дорогою, лежали тіла повішених, біля них крутились поляки у цивільному одязі. Нас завезли у верхній край села і наказали злазити. Трьох старших чоловіків і двох жінок з американськими документами відвели вбік. Решту загнали до хати Дудички. У хаті з нами залишився лише один поляк з автоматом, другий був зовні. Наказав нам сісти у кутку під стіною. Налякані люди сідали, ставали на коліна і молились. Я лежав у самій середині хати і дивився на поляка, який кричав: «Моліться, моліться, то швидше дочекаєтеся смерті». Нарешті відтягнув замок «пепеша» і почав у нас стріляти. Я притис голову до землі і тільки чув звук пострілів і крик людей. Мене облила гаряча людська кров. Розстрілявши один барабан, убивця вставив другий і знову почав стріляти. Мариня Дяк кричала страшним голосом: «Прошу добийте мене, нехай я не мучитимусь при дитині!» Інші жінки також кричали. Тоді поляк витягнув з кишені гранату і кинув одну між нас, а сам сховався на момент у сінях, потім кинув другу гранату. Гранати вибухнули, і нас присипало глиною. Люди продовжували кричати, ойкали, качались по землі. Поляк побачив, що люди все ще живі, і крикнув до другого: «Давай ще один круг» — і знову стріляв по нас. Тим часом хата вже горіла, і він мусив утікати через вікно. Я вибрався з-під людей, які ще ворушились і кричали, вискочив через вікно надвір і сховався у потічку за кущами. Я чув, як поляк кричав: «Стій, стій!» — і стріляв з автомата. У кого він стріляв, не знаю. Нічого більше я не бачив, тільки чув тріск палаючої хати.