Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
Керівники Директорії та Дієвої армії УНР, Кам'янець-Подільський, липень 1919 року. Сидять: Ф. Швець, С. Петлюра, А. Макаренко. Стоять (зліва направо): ад'ютант Петлюри О. Доценко, начальник канцелярії М. Миронович, полковник Куликівський, сотник Осецький, генерал-квартирмейстер Генерального штабу О. Шайбле, військовий міністр УНР В.Петрів, посильний Г. Швець, начальник Головної юридичної управи Є. Мошинський (ЦДАКФДУ)
Керівний склад штабу Дієвої армії УНР з іноземними військовими представниками, Кам'янець-Подільський, липень 1919 року. Сидять (зліва направо): начальник оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР М. Капустянський, начальник політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ УНР Кульчицький, начальник штабу Дієвої армії УНР В. Сінклер, французький військовий представник лейтенант Бомон, військовий міністр УНР В. Петрів, англійський військовий представник полковник В. Фрітч, командувач Дієвої армії УНР В. Тютюнник, американський військовий представник підполковник Аінстрон, генерал-квартирмейстер Генерального штабу УНР О.Шайбле. У другому ряді за спиною В Тютюнника його ад'ютант Є. Маланюк (За державність. — Варшава. — 1939. — № 9)
С
(? -?) командир гарматної батареї військ Центральної Ради.
Останнє звання у російській армії — капітан.
Героїчно загинув у бою проти червоних поблизу Бердичева у лютому 1918 р. (після бою на тілі нарахували 27 багнетних ран). Його іменем було названо 1-шу Запорізьку батарею Армії УНР. Похований на Аскольдовій могилі у Києві.
Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим. — Львів. — 1928. — С. 25–28.
(13.08.1892-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Красавець Козелецького повіту Чернігівської губернії. У складі 60-го піхотного Замосцького полку брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (17.12.1916) Останнє звання у російській армії — поручик.
У 1918 р. служив у 3-му Сердюцькому полку Армії Української Дерясави. За Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання сотника. Учасник Першого Зимового походу. У 1920–1921 рр. — начальник штабу 1-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
Савосько Іван, фото 1920 року (Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956)
З 1923 р. жив на еміграції у Скальмержице (Польща). Подальша доля невідома.
Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004. — С. 738; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 35.
(?—?) — командир куреня Дієвої армії УНР.
Станом на 16.08.1919 р. — командир 3-го технічного куреня 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.
(14.08.1882-18.02.1957) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Сквира Київської губернії. У 1900 р. вступив однорічником 2-го розряду до 176-го піхотного Переволочненського полку, звідки через два роки вступив до Чугуївського піхотного юнкерського училища (прискорений випуск 1905 р.) У складі 66-го піхотного Бутирського полку був відряджений на Російсько-японську війну, яка на момент прибуття полку вже скінчилася. Згодом служив у 70-му піхотному Рязькому полку (Краснік, Польща), з яким вирушив на Першу світову війну. Під час Першої світової війни командував ротою 70-го піхотного полку, батальйоном 542-го піхотного Лепельського полку. В 1917 р. вступив на прискорені курси Військової академії Генерального штабу, встиг закінчити лише старший курс (при більшовиках). Протягом 1917 р., між семестрами, обіймав посади старого ад'ютанта штабів 18-ї та 136-ї піхотних дивізій. Останнє звання у російській армії — капітан (з 22.04.1917 р.). Був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою.
Савченко Володимир, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
26.07.1918 р. прибув з Радянської Росії, де закінчив Академію Генерального штабу, у розпорядження Генерального штабу Української Держави. З 01.11.1918 р. — старший ад'ютант штабу 7-ї пішої дивізії Армії Української Держави, у складі якої перейшов на бік Директорії. У другій половині січня 1919 р. — начальник штабу групи Січових стрільців на чолі з І. Рогульським. Згодом — молодший ад'ютант штабу Східного фронту Дієвої армії УНР. З 03.03.1919 р. — начальник залізничної частини оперативного відділу штабу Східного фронту Дієвої армії УНР. З 06.06.1919 р. — начальник оперативної частини штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР, т. в. о. начальника штабу 6-ї Запорізької дивізії, а з 01.11.1919 р. — начальник штабу 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. Наприкінці листопада 1919 р. був інтернований польською владою. З 23.06.1920 р. — начальник відділу укомплектування Головного управління Генерального штабу УНР. З 03.08.1920 р. — начальник штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. З 06.09.1920 р. був приділений до штабу Армії УНР. З 01.11.1920 р. — начальник 1-го відділу організаційної управи Генерального штабу УНР.
У 1943 р. служив у штабі Поліської Січі отамана Бульби-Боровця. Після роззброєння Поліської Січі на початку осені 1943 р. Українською повстанською армією відмовився служити в УПА та виїхав до Кракова.
З 1950 р. жив у США, де й помер. Похований на цвинтарі Баунд-Брук.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С. 1–2; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 129-зв.; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1584. — С. 123; Ступницький Ю. Спогади про пережите. — Київ — Торонто. — 2000. — С. 57; Героїчний бій під Чорним Островом. — Торонто. — 1961.
(1886—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Павлоград. Станом на 1.01.1910 р. — підпоручик 3-го Владивостоцького фортечного артилерійського батальйону. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1920–1921 рр. — помічник командира та в. о. командира 1-ї Запорізької гарматної бригади Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 48.
(14.07.1867-21.09.1955) — генерал-хорунжий Військово-морського флоту УНР.
Походив з дворянської родини с. Оленівці Чернігівської губернії. На військовій службі з 1888 р. З 1893 р. — старшина. У 1907 р. був членом українського гуртка «Кобзарь» у Севастополі. Служив на Чорноморському флоті. З 06.12.1915 р. — підполковник по адміралтійству. У 1917 р. — командир Севастопольського півекіпажу. Останнє звання у російській армії — полковник по адміралтійству.
Був активним діячем українського військового руху в Криму та членом ради Севастопольської української чорноморської громади. З 23.12.1917 р. — директор канцелярії Морського секретарства Центральної Ради. З 05.01.1920 р. перебував поза штатом. Станом на 19.04.1920 р. — начальник Морського генерального штабу УНР. Станом на 04.08.1920 р. — помічник начальника управління Морського флоту УНР. Протягом 19.05.-11.07.1920 р., 25.07.-17.11.1920 р. та з 04.07.1921 р. — начальник Головної військово-морської управи Військового міністерства УНР (до її ліквідації у 1922 р.).
Савченко-Більський Володимир, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1935. — Ч. 5)
У 1943 р. був одним із ініціаторів формування у складі вермахту Українського визвольного війська. З 1945 р. жив на еміграції у Франції. Помер та похований у м. Абодант.