Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Йоссар’яна не зворушувало бундючне таїнство погребної церемонії, так само як і трагізм непоправних Майлових утрат. Приглушений відстанню голос капелана долинав до нього ледь чутним невиразним бурмотінням, схожим на монотонне дзюрчання води. Йоссар’ян упізнав майора Майора — це ж його довготелеса постать відчужено бовваніла понад юрмою, а ще йому здавалося, ніби він розгледів майора Денбі — той весь час утирав носовичком мокре чоло. Від тої сутички з генералом Бидлом майора невпинно трясло. Навколо трійки офіцерів дугою вишикувались рядові, нерухомі, мов колоди. А поруч із могилою, зіпершись на заступи, з байдужим виглядом перепочивали четверо гробарів у смугастих робах; перед ними здіймалася страшна, недоладна купа пухкої мідно-червоної землі. Йоссар’ян бачив, як капелан побожно звів погляд до неба — у бік Йоссар’яна, скорботним жестом торкнувся очей, тоді знову пильно придивився до Йоссар’яна і нарешті опустив голову. Це, мабуть, становило найурочистіший момент усієї погребної відправи. Четверо в робах підняли труну і на пасах спустили в могилу. Майла смикнуло, мов у конвульсіях.
— Ні, я більше не можу! — зойкнув він, відвертаючи скривлене гримасою болю обличчя. — Не можу сидіти тут і дивитись на чийсь похорон, коли поруч гине мій синдикат. — Він скреготнув зубами і затрусив головою: несила було терпіти далі горе й пекучу образу. — Коли б наші їдальні були справжніми патріотами свого синдикату, то купували б мою бавовну, поки не луснули, а, луснувши, купували б іще більше, аж поки не луснули б знову! Вони спалили б на вогні всі свої спідні сорочки й підштанки, а заразом і літню форму, але створили б мені більший попит! А вони навіть і пальцем не ворухнуть! Йоссар’яне, будь другом, на, доїж цю бавовну в шоколаді. Можливо, зараз вона тобі смакуватиме.
— Відчепися, Майло. — Йоссар’ян рішуче відхилив простерту до нього руку. — Бавовну не їдять.
— А це не просто бавовна, — хитрувато примружившись, улесливо мовив він. — Я пожартував. Це бавовняний зефір. Чудовий бавовняний зефір. Скуштуй і сам побачиш.
— Годі тобі брехати.
— Я ніколи не брешу! — гордовито, з гідністю заперечив Майло.
— Все одно не бреши.
— Я брешу лише в разі конечної потреби, — відступився Майло, опустивши на мить очі, і тут же підморгнув з переможним виглядом. — Ця штука навіть краща за звичайний зефір, їй же богу! Це зефір із стопроцентної бавовни! Йоссар’яне, допоможи мені її збути! На, доїж це, тоді, може, й вони всі їстимуть! Адже єгипетська бавовна — найкраща у світі!
— Так, але вона нестравна, — із притиском мовив Йоссар’ян. — їх од неї знудить, невже не ясно? Чого ти сам не скуштуєш, як мені не віриш?
— Та я вже куштував, — понуро буркнув Майло. — Мене теж знудило.
Трава на цвинтарі була місцями жовта, як солома, а місцями блідо-зелена, як варена капуста. Невдовзі капелан одступив од могили, і бежеве півколо людських постатей почало потроху розпливатися, немов уламки розбитого корабля. Люди мляво потяглись до машин, що чекали їх уздовж курного, вибоїстого шляху. Капелан, майор Майор та майор Денбі, похнюпившись, прямували до своїх джипів, але між собою не розмовляли і тримались один від одного на відстані принаймні кількох кроків.
— От і по всьому, — мовив Йоссар’ян.
— Так, це кінець, — похмуро погодився Майло. — Цілковита безнадія. Мені амба. І тільки через те, що я дозволив цим дармоїдам самим приймати рішення. А яка може бути комерція без дисципліни? Це буде мені гарний урок. Наступного разу я знатиму, кому і що дозволяти.
— А чом би ти не продав бавовни урядові? — байдуже промовив Йоссар’ян, не відриваючи очей від гробарів у смугастих робах, що вправно кидали в могилу повні лопати мідно-червоної землі.
— Це для мене справа принципу! — жорстко проказав Майло, рішуче відхиляючи таку ідею. — Уряд існує для того, щоб урядувати, а не для того, щоб торгувати, і я був би не я, коли б став уплутувати уряд у мої справи… Хоча справді діловий уряд не може не сприяти діловим людям! — майже одразу, ляснувши себе по лобі, пригадав він і провадив далі жвавіше: — Це слова Колвіла Куліджа, президента США, — отже, це правда. А що жоден сучий син не хоче відкупити в мене моєї єгипетської бавовни, то як же я на ній зароблю, якщо мій рідний уряд у мене її не відкупить? Адже це його прямий обов’язок, правда? — Тут Майло раптом скис, обличчя його знову стало понурим та заклопотаним. — Тільки от яким чином примусити уряд це зробити?