Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
— Поглянь-но на них, — глухим од хвилювання голосом мовив він. — Це мої друзі, мої співгромадяни, мої товариші по зброї. Ніколи й ні в кого ще не було стільки щирих приятелів! Невже ти гадаєш, що я здатний скривдити хоч кого-небудь із них, якщо не з’явиться якась нагальна потреба? Чи в мене без них мало клопоту? Невже ти не помічаєш, як я побиваюся за тими горами бавовни, що валяється без нагляду десь на пристанях Єгипту? — Голос у нього зламався, він обома руками, немов потопаючий, вчепився за Йоссар’янову сорочку. Його очі засмикалися, немов дві потривожені брунатні гусениці.— Йоссар’яне, що мені робити з такою силою бавовни? А це ти винний: чому не зупинив мене, коли я надумав її купувати?
Гори бавовни росли день і ніч на пристанях Єгипту, і ніхто не хотів її брати. Майло ніколи не гадав, що Нільська долина така плодюча і що на закуплений ним річний урожай бавовни зовсім не буде попиту. Майло спробував був розподілити вартість бавовни порівну між усіма їдцями їдалень, але ті одностайно збунтувалися проти цієї чудової пропозиції: робити грошовий внесок за свою особисту частку врожаю єгипетської бавовни не захотів ніхто. Навіть найнадійніші Майлові друзі німці не підтримали його в цій скруті: вони й далі воліли обходитись ерзацом. Пайовики навіть відмовилися взяти на себе частину витрат за оренду складських приміщень, потреба в яких дедалі зростала, і незабаром фінансові резерви синдикату почали катастрофічно танути. За тиждень од прибутку за орв’єтську операцію не залишилося й цента. Майло у відчаї заходився телеграфувати додому, благаючи рідню повернути йому ті гроші, які він переказував їм за кращих часів, та невдовзі загули й ці заощадження. А до Александрійського порту щодня прибували нові й нові тюки бавовни. І навіть тоді, коли йому вдавалось викинути на світовий ринок частину бавовни шляхом демпінгу, собі на збиток, спритні єгипетські маклери в Лівані тут же перехоплювали й повертали товар Майлові, причому за первісними, контрактовими цінами, так що становище його дедалі гіршало.
Синдикат «М. і М.» опинився на межі банкрутства. Майло весь час проклинав себе за ту короткозору пожадливість та дурість, із якою він кинувся був закуповувати весь річний урожай єгипетської бавовни, але контракт є контракт, його треба шанувати. І одного чудового вечора після ситої вечері Майло підняв у повітря всі свої винищувачі та бомбовози, які тут же вишикувались у бойовий стрій і почали скидати бомби на розташування полку. Напередодні Майло підписав з німцями чергову угоду, за якою зобов’язався розбомбити власну базу. Розділившись на кілька ланок, Майлова армада повела добре погоджену атаку на бензосховища, склади боєзапасів, ремонтні ангари та стоянки бомбардувальників Б-25, що застигли на своїх жорстких підпорах, як льодяники на паличках. Майлові бойовики не займали лише зльотно-посадочної смуги та їдальні, щоб по закінченні роботи можна було безпечно приземлитися й перед сном підживитись чимось гаряченьким. Оскільки ніхто по них не стріляв, вони бомбили, не вимикаючи бортових вогнів. Бомби було скинуто на чотири ескадрильї, на офіцерський клуб і на будинок штабу полку. Пойняті жахом люди вискакували зі своїх наметів і метались по острову, не знаючи, де шукати порятунку. Звідусіль долинали зойки поранених. Півдюжини фугасних бомб, що вибухнули перед офіцерським клубом, порешетили дерев’яні стіни, а заодно й боки, спини й животи кільканадцяти лейтенантів та капітанів, що стояли біля бару. Виючи від болю, вони, як один, попадали на підлогу. Решта офіцерів у паніці кинулись до обох виходів і застряли безладним гуртом у дверях, намертво відтявши собі шлях до порятунку, немов жива вересклива загата із людської плоті.
Завзято працюючи кулаками та ліктями, полковник Пескарт продерся крізь здичавілу, ошалілу юрму й нарешті вискочив з клубу. Він глянув угору і скам’янів од подиву й жаху. Просто над його головою, мало не зачіпаючи верхівки квітучих дерев, по-хазяйськи неквапливо сунули Майлові літаки; їхні підкрилки були опущені, бомбові люки відчинені навстіж. Сліпучі посадочні фари зловісно блимали, немов очі якихось лютих, страхітливих і таємничих жуків. Зроду він не бачив нічого моторошнішого. З глухим розпачливим зойком полковник Пескарт стрімголов кинувся до свого джипа. Він увімкнув тремтячою рукою запалювання, намацав ногою педаль і, ковтаючи ридання, щодуху помчав до аеродрому. Він ледве втримував кермо в пухких, побілілих од зусилля ручиськах, бо машина мчала з шаленою швидкістю і підскакувала на кожній вибоїні. Його великий палець майже не відривався від клаксона, і все одно він мало не розбився на смерть, коли довелося рвучко — аж душа захолола від дикого писку шин — звернути вбік, бо інакше джип урізався б у гурт ошалілих, напівголих чоловіків, що, ввібгавши голови в плечі й затуливши скроні руками, як щитками, тікали в напрямку гір. Обабіч дороги палахкотіли жовті, оранжеві, червоні вогнища. Горіли дерева й намети, а Майлові літаки все кружляли й кружляли над базою, не зачиняючи бомбових люків і заливаючи все довкола мерехтливим світлом посадочних фар.