Пастка на дурнів

— Я хочу в тебе щось запитати, — соромливо мовив він. — От ти другий день ходиш голяка… Мені, власне, байдуже, та все одно цікаво: чому ти не надягаєш форми?

— Не хочу.

— Ясно, ясно, — часто і швидко, немов той горобець, що клює зерно, закивав головою Майло, все ще нічого не розуміючи. — Я цілком тебе розумію. Я чув краєм вуха, як Везунбі та капітан Гадд говорили, що ти… того, от я й вирішив перевірити. — Він знову чемно зам’явся, виважуючи наступне питання. — То що — ти й не збираєшся її одягати?

— Думаю, що ні.

Майло енергійно кивнув на знак того, що й зараз йому все ясно, і замовк, зачудовано розмірковуючи над дивацтвом Йоссар’яна. Якась чорнокрила пташка з червоним чубком прудко майнула під ними і зникла в чагарях, залишивши там легенький хвилястий слід. Йоссар’ян та Майло сиділи, немов у альтанці, затіненій багатьма спадистими рядами ажурної зелені й оточеній іншими каштанами впереміш зі сріблястою ялиною. Сонце стояло просто над їхніми головами, посеред безмежного сапфірно-блакитного неба, облямованого ближче до обрію низкою пухких, непорочно білих хмарин. Навколо в сонному повітрі застигли свіжі, ніжно-зелені листочки, що кидали на землю вигадливе мереживо тіней. Усюди панували мир та благодать, аж раптом Майло зненацька випростався і, глухо зойкнувши, замахав рукою на невеличкий цвинтар.

— Дивися! — стурбовано вигукнув він. — Дивися! Когось ховають. Хіба ні?

— Ховають того хлопчину, якого вбили над Авіньйоном у моєму літаку, — поволі, рівним голосом одказав Йоссар’ян. — Його прізвище Снігген.

— Що ти кажеш, із ним зробили? — майже беззвучним від благоговійного страху голосом перепитав Майло..

— Вбили.

— Який жах, — зітхнув Майло, і на його великі карі очі навернулись дві сльозинки. — Бідний хлопчина. Ні, це справді жахливо. — Він щосили прикусив свою тремтячу нижню губу, а коли заговорив знову, голос його бринів од хвилювання. — Але ще жахливіше буде, якщо їдальні відмовляться купити в мене бавовну. Що з ними діється, Йоссар’яне?! Невже вони не розуміють, як це згубно для нашого синдикату? Невже забули, що всі вони пайщики?

— Небіжчик із мого намету теж був пайщиком? — глузливо запитав Йоссар’ян.

— Авжеж, — недбало запевнив Майло. — У нашій ескадрильї всі — пайщики.

— Його вбили ще до того, як записали до ескадрильї.

— Доки ти будеш колоти мені очі тим небіжчиком з твого намету? — заскиглив кудись убік Майло, скорчивши тужливу гримасу. — Кажу ж я тобі: нема моєї вини, що його вбили. А винний я лише в тому, що не зміг проминути такого рідкісного шансу: одним махом прибрати до рук увесь світовий ринок єгипетської бавовни! З цього все й почалося… Хіба ж я міг передбачити, що може трапитися той пересит?! Та я навіть і гадки не мав, що на той час ринок був пересичений бавовною. Як хочеш знати, то людині не те що часто випадає шанс заволодіти світовим ринком, і я був би зовсім дурний, коли б не скористався з такого шансу! — Майло мало не застогнав, побачивши, як шестеро військових витягли з санітарної машини просту соснову труну й обережно поклали її на землю поруч із роззявленою пащею щойно виритої могили. — А тепер я не знаю, як збути товару бодай на один цент… — затужив він.