Україна — не Росія
- Автор: Кучма Леонид Данилович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Время
- ISBN: 5-94117-127-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Україна — не Росія». Краткое содержание книги:
Тому що воно досить часто буває щиросердим, я змушений повторювати найбільш важливі аргументи знову і знову. В умовах СРСР захист і збереження української культури не були забезпечені. Більше того, вона опинилася у відверто скрутному становищі, у смертельній небезпеці. Спонукальні мотиви незалежної української держави, яка намагається поліпшити ситуацію, повинні, мені здається, з повагою сприйматися людьми інших культур. Кожен може поставити себе на наше місце і зрозуміти тривогу українців, які не мають у світі іншої землі, де вони могли б зберегти і розвивати свої мову і культуру.
Без вагань повторю ще раз: українська мова і сьогодні не в кращому стані. Мова — це ж не тільки діловодство, урядові видання, перша програма радіо і телебачення. Мова — це ще і повсякденна мовна практика, газети, «массоліт», телеканали, FM-радіостанції, книги, компакт-диски, відео- і аудіоринок. Але все це сьогодні у нас в основному російськомовне.
Нас заспокоюють, кажучи: почекайте, все змінять випускники українських шкіл. Щороку україномовна аудиторія збільшується за рахунок молодіжного поповнення, і цей процес буде йти по наростаючій. Що ж, без сумніву, це правильний і надійний шлях. Тільки занадто вже довгий, і не вживати додаткових заходів держава просто не має права. Але, допомагаючи українській мові, ми не утискуємо жодної іншої мови. Підійшовши до кіоску, кожен може переконатися, що великі газети України майже завжди виходять у двох версіях — українській і російській. Навіть у кіосках Львова (а Львів, як я вже говорив, деякі російські ЗМІ зробили страховиськом) не менше половини газет — російськомовні. Чи стикується з твердженнями про дискримінацію російської мови той факт, що в кожному великому українському місті є державний російський драматичний театр (загальне число таких театрів 14), не кажучи вже про театри-студії? За даними, які надав мені Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, зараз у нашій країні працює майже 2,4 тис. шкіл з російською мовою викладання, у яких навчається 2,1 млн учнів (31,7% від загальної кількості). Крім того, майже 280 тис. дітей відвідують групи з російською мовою навчання і виховання у 17,6 тис. дошкільних установ. Вищу освіту російською мовою в Україні одержують 35% студентів. В Україні видається майже 1,2 тис. російськомовних газет (49,7% від загальної кількості періодичних видань).
Останнє десятиліття полегшило доступ до найрізноманітніших каналів інформації, мистецтва, навчання і розваги, що, з одного боку, дає національним культурам більше можливостей співіснувати, не заважаючи одна одній, а з іншого — зменшує вплив на людей будь-якої культурної політики держави. Я маю на увазі кабельне і супутникове телебачення і таке чудо нашого часу, як Інтернет. Не будемо обманювати себе: на цьому полі в Україні вплив російської мови поки що відверто сильніший в порівнянні з українською. Технічні засоби, з причин своєї специфіки, намагаються зробити людину космополітом — громадянином світу. Але якщо всі народи стануть однаковими, вони не будуть цікаві один одному. Краса світу — в його різномаїтті.
Сучасна Україна, як і Росія, безумовно є спадкоємицею могутньої російсько-радянської наукової і освітньої традиції, яка дозволила СРСР двічі після винищувальних громадянської і Вітчизняної воєн швидко відтворити інтелектуальний потенціал і по багатьох позиціях вийти на провідні місця у світі, і ми пишаємося цією спадщиною. Це відчуття «єдиної утроби» в науці, як і постійна співпраця по безлічі тем, напрямки зв’язувало багато наших наукових шкіл з російськими. Значна частина з них є спільними російсько-українськими та україно-російськими. Ці школи і напрямки — російськомовні, і з цієї причини ставлення до них у нас сьогодні різне. У радянській Україні наука (гуманітарна в меншій мірі) була мимовільним провідником русифікації. Деякі наші люди навіть відчувають тепер наївну радість з приводу того, що через теперішню бідність ці зв’язки перетворилися з могутнього каналу на тонкий струмочок.
Протягом останніх 80 років ще більш усталеним був російськомовний простір нашої науково-технічної співпраці. Після ослаблення в 90-х роках вона, сподіваюся, тепер знову піде вгору, поступово інтернаціоналізуючись, адже ми виходимо на світові технічні і військово-технічні ринки. Ця співпраця, як і прийнята в СРСР система підвищення кваліфікації, також об’єктивно сприяла експансії російської мови, але злий намір за цим не стояв.