Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Скільки людей працювало на фабриці?
— Зазвичай у штаті налічувалося сорок чоловік. Я працював там із сімнадцяти літ, із середини п’ятдесятих, і аж до закриття фабрики. Потім я став перевізником.
Бурман трохи подумав.
— Можу сказати лише, що хлопець із знімка у нас на фабриці ніколи не працював. Утім, він міг би бути з перевізників, але, думаю, я б його тоді впізнав. Та є й інша можливість. Наприклад, на фабриці міг працювати його батько чи хтось із родичів або це просто не його машина.
Мікаель хитнув головою:
— Я розумію, що можливостей багато. Чи немає у вас ідеї, з ким би ще мені варто було поговорити?
— Є, — кивнувши, сказав Бурман. — Приходьте завтра зранку, і ми з'їздимо поспілкуватися з кількома стариками.
Лісбет Саландер опинилася перед досить серйозною методологічною проблемою. Вона була експертом із збору інформації про кого завгодно, але її відправною точкою завжди були ім'я і персональний ідентифікаційний номер конкретної людини. Якщо людина була в комп'ютерному реєстрі, а там неодмінно є всі, то об'єкт швидко потрапляв у її павутину. Якщо людина мала комп’ютер, підключений до Інтернету, адресу електронної пошти і, можливо, навіть власну сторінку — а майже всі люди, що ставали об’єктами її специфічного дослідження, таку мали, — їй не важко було вивідати її найсокровенніші таємниці.
Завдання від Мікаеля Блумквіста вимагало діяти протилежним чином. Простіше кажучи, потрібно було ідентифікувати чотирьох людей, виходячи з надзвичайно мізерних даних про них. Крім того, ці люди жили кілька десятиліть тому, а отже, ні в якому комп’ютерному реєстрі їх, швидше за все, не було.
Спираючись на справу Ребеки Якобссон, Мікаель висунув припущення, що ці люди стали жертвами вбивці. Тобто вони повинні були значитися в різного роду нескінчених поліцейських розслідуваннях. Відомості про те, коли і де ці вбивства були скоєні, були відсутні, відомо лише, що трагедії сталися до 1966 року. Ситуація вимагала від Лісбет застосувати якісь абсолютно нові методи пошуку.
«І як же мені бути?» — замислилась вона, а потім увімкнула комп’ютер, зайшла на «www.google.com» і зробила запит на: (Магда) + (убивство).
Це був найпримітивніший з доступних варіантів пошуку, але, на свій подив, Лісбет відразу дістала непоганий результат. Перше ж посилання вказувало на програму передач «ТВ Вермланд»[50] з Карлстада, яка представляла уривок із серіалу «Вермландські вбивства», що демонструвався в 1999 році. Потім вона наткнулася на коротку анотацію в газеті «Вермландс фолькблад», у якій мовилося таке:
У серіалі «Вермландські вбивства» черга дійшла до Магди Лувіси Шьоберґ із Ранмутреська — жертви жахливого загадкового злочину, який кілька десятиліть тому завдав роботи поліції Карлстада. У квітні 1960 року сорокашестилітню дружину фермера Лувісу Шьоберґ знайшли жорстоко вбитою у власнім хліву. Журналіст Клас Гуннарс змальовує останні години її життя і марні пошуки вбивці. Свого часу ця смерть наробила багато галасу, і висловлювалася безліч версій відносно особи злочинця. У програмі виступить молодший родич жертви з розповіддю про те, як звинувачення зіпсувало його життя. О 20.00.
Кориснішу інформацію вона знайшла в статті «Справа Лувіси приголомшила весь край», опублікованій в журналі «Вермландскультур», матеріали якого пізніше повністю викладалися в Інтернеті. Тут в інтригуючій манері із захватом описувалося, як чоловік Лувіси Шьоберґ, лісоруб Хольгер Шьоберґ, повернувшись близько п’ятої години вечора з роботи, знайшов свою дружину мертвою. Над нею вчинили сексуальне насильство, завдали їй кілька ножових поранень, а потім убили, заколовши вилами. Вбивство сталося в хліву, але особливу увагу привернуло те, що вбивця, закінчивши свою справу, поставив тіло жертви на коліна в стійло і міцно прив’язав.
Пізніше виявилося, що одну з їхніх тварин, корову, було поранено ножем у шию.
Першим у вбивстві запідозрили чоловіка, але той зміг надати залізне алібі. Він з шостої ранку разом з колегами був на вирубці за сорок кілометрів від дому. А Лувіса Шьоберґ була ще точно жива о десятій годині, коли до неї заходила сусідка. Ніхто нічого не бачив і не чув; їхній хутір лежав приблизно за чотириста метрів од найближчих сусідів.
Переставши вважати чоловіка головним підозрюваним, поліцейські, що проводили розслідування, зосередили увагу на племінникові вбитої, юнакові двадцяти одного року від роду. Той неодноразово мав конфлікти з правосуддям, дуже потребував грошей і кілька разів позичав невеликі суми у своєї тітки. Алібі племінника було значно слабкіше, і він якийсь час просидів у в’язниці, доки його не випустили, що називається, за відсутністю доказів. У селі, проте, багато хто вважав винним саме його.
50
Вермланд — західна провінція Швеції.