Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Після анексії АР Крим та початку збройної агресії на Донбасі внаслідок взаємних торговельно-економічних санкцій та масової втечі російських інсайдерів політичне значення російського бізнес-лобі стрімко знизилося. Водночас варто виділити дві галузі економіки, в яких присутність російського капіталу є значною і може знову трансформуватися у політичний вплив.
Зокрема, хоча частка комерційних банків із російським капіталом, які належать державним банкам РФ, за даними НБУ, становила 2016 р. 12,3 % в українській банківській системі, міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor’s оцінює частку кредитів російських банків українським позичальникам у 15—17 млрд дол. США. Серед найбільших боржників російських банків — дочірні підприємства «Укрзалізниці» та ДП «Вугілля України», в т. ч. ті, що знаходяться на тимчасово окупованих територіях.
Наступною за рівнем ризику залишається енергетична сфера: низкою обленерго, зокрема в окупованому Севастополі, володіє нідерландська компанія з російськими бенефіціарами VS Energy; більшість облгазів належать Group DF, австрійській групі — боржнику «Газпрому».
В обох випадках існує ризик лобіювання представниками російського бізнесу політичних рішень, спрямованих на блокування приватизації держпідприємств або на зняття обмежень на участь російського капіталу в приватизаційних конкурсах. У сфері енергетики варто очікувати на організовані дії із захисту механізмів непрозорого ціноутворення та списання боргів, що ускладнюватиме стосунки українського уряду із західними партнерами та міжнародними фінансовими установами.
Іншим напрямом посилення легальної присутності в українському політичному просторі, який виник раніше за економічний, проте поступався за впливовістю, було налагодження тісних зв’язків між російськими та українськими партіями лівого і лівоцентристського спрямування.
З 1990-х Комуністична партія, а згодом і Соціалістична партія України відкрито декларували своїми програмними політичними цілями економічну, політичну та безпекову реінтеграцію України у російські геополітичні проекти на пострадянському просторі. Саме завдяки голосам народних депутатів — членів КПУ та СПУ у парламенті відбувалися ратифікації міждержавних угод, які відповідають інтересам Росії.
Зокрема, у 2004 р. за вирішальної підтримки КПУ та СПУ ратифіковано рамкову угоду про утворення Єдиного економічного простору. В разі імплементації її положень Україна втратила б можливість претендувати на асоціацію з ЄС. У 2010 р. ратифікація Угоди між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, згідно з якою термін перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі подовжено з 2017 до 2042 року, стала одним із головних етапів легалізації посиленої присутності збройних сил та військової розвідки РФ на території України.
На регіональному рівні, зокрема в АР Крим, Донецькій, Луганській, Харківській та Одеській областях, за право представляти інтереси Росії з лівими змагалися популістські партійні проекти Партії регіонів, ГО «Донецька республіка», партій «Руський блок», «Російська єдність» та «Родіна». Саме регіональне керівництво цих партій у січні — березні 2014 р. забезпечувало організаційну та матеріальну підтримку рухів «Антимайдан», «Беркут», «За російську єдність у Криму», діяльність яких була використана Росією для прикриття початку збройної агресії проти України. Зокрема, лідер «Російської єдності» С. Аксьонов 27 лютого 2014 р. був незаконно обраний головою Ради міністрів АРК та очолив адміністративно-організаційну підтримку незаконного референдуму 16 березня 2014 р. та анексії Криму. У Донецьку один із лідерів забороненої ГО «Донецька республіка» А. Пургін очолював захоплення адмінбудівель і згодом як «перший віце-прем’єр-міністр» забезпечував проведення незаконного референдуму про «самостійність» у Донецькій області.
Попри те, що у грудні 2015 р. Комуністичну партію було заборонено у судовому порядку, а проти багатьох членів місцевих організацій згаданих політичних партій та громадських рухів порушено кримінальні справи за участь у заворушеннях та співпрацю з російськими спецслужбами, захист російських інтересів залишається привабливим напрямом суспільно-політичної діяльності.