Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
21.05.1945 р. був заарештований відділом СМЕРШ 53-ї радянської армії та вивезений до Києва, де переданий до МГБ. Убитий у в'язничній лікарні кримінальними злочинцями за кілька днів до суду.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 2; ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 69550-фп. — Т. 1–3, архівно-слідча справа Росіневича М. О., Сіпка М П. та інших; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972. — Кн. 2; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 215.
(18.10.1866 — листопад 1923) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Шпола Звенигородського повіту Київської губернії. Закінчив військове училище (1890), Миколаївську академію Генерального штабу за 2-м розрядом Станом на 01.01.1910 р. — підполковник, штаб-офіцер для особливих доручень інтендатського управління Іркутської військової округи. З 1910 р. — у відставці. У 1914 р. був мобілізований. У 1917 р. — корпусний інтендант 13-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 11.12.1920 р. — приділений до штабу 20-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. У 1921 р. — викладач загальної тактики Спільної юнацької школи. 01.12.1923 р. похований на цвинтарі Воля у Варшаві.
ЦДАВОУ: — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 67–72; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С 34; Огрешко-Арський М. Воєнні школи Дієвої армії УНР//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 9—18; Незабытые могилы. — Москва. — 2005. — Т. 6. — Кн. 1. — С. 293.
(1883—?) — підполковник Армії УНР.
Народився на х. Чіріно Хорольського повіту Полтавської губернії. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 114-го піхотного Новоторзького полку (Міттава). Останнє звання у російській армії — підполковник.
До 24.11.1920 р. — помічник командира 9-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. З 03.01.1921 р. — помічник командира 21-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 73–79; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 37–42.
(22.06.1889—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
Закінчив Володимирське реальне училище, Казанське військове училище (1911), вийшов підпоручиком до 12-ї артилерійської бригади, у складі якої брав участь у Першій світовій війні. З 27.12.1915 р. — командир 1-го парку 12-ї артилерійської бригади. З 22.05.1917 р. — капітан. Під час війни отримав контузію.
У 1918 р. закінчив Інструкторську школу старшин. 3 04.08.1918 р. — командир 1-ї батареї 28-го легкого гарматного полку Армії Української Держави. З 08.01.1919 р. — старшина 3-ї легкої гарматної бригади Дієвої армії УНР. З 13.01.1919 р. — начальник базисного склепу (складу) № 1 Головного артилерійського управління Дієвої армії УНР. З 31.03.1920 р. — начальник секретарського відділу Головного управління Генерального штабу УНР. З 03.07.1920 р. — начальник канцелярії 2-го генерал-квартирмейстера Генерального штабу УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 155. — С. 208, Спр. 169. — С. 145-зв.
(25.07.1876—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у м. Житомир. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, артилерійське училище. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 45-ї артилерійської бригади (Вількомир). Останнє звання у російській армії — полковник.
З 17.10.1918 р. — командир 3-го важкого гарматного полку Армії Української Держави. Навесні 1919 р. був приділений до штабу 1-ї Волинської гарматної бригади Дієвої армії УНР. 17.05.1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону. З 29.09.1919 р. — у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. З кінця жовтня 1919 р. — приділений до штабу 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — С. 79–83
(1877 — після 1931) — командир бригади Дієвої армії УНР.
Народився м. Фрідріхсбад (Фінляндія), походив з родини міщан, батько працював перекладачем фінської мови. Закінчив 1-ше військове Павлівське училище (1899), вийшов підпоручиком до київської фортечної артилерії. У 1904–1905 рр. брав участь у Російсько-японській війні. Під час війни одружився на простій дівчині з родини політичного засланця, через що після повернення з Російсько-японської війни до Києва не був прийнятий офіцерським товариством. Перевівся до усть-двинської фортечної артилерії. Після початку Першої світової війни перейшов до 1-го важкого артилерійського дивізіону, у складі якого брав участь у бойових діях. Командував батареєю. З 12.06.1916 р. — командир парку 20-го окремого польового важкого артилерійського дивізіону. Останнє звання у російській армії — полковник.
Навесні—влітку 1918 р. за запрошенням румунського уряду служив у румунській королівській артилерії. Згодом демобілізувався і приїхав до Києва.
Руднєв Леонід, фото 1930 року (АЛСБУ)
У січні 1919 р. був мобілізований до Дієвої армії УНР, направлений у розпорядження штабу Південно-Західного фронту Дієвої армії УНР. Сформував та очолив чотири запасні батареї в районі р. Збруч. На початку червня 1919 р. переформував ці батареї у 2-гу гарматну бригаду Дієвої армії УНР, яка у складі 2-ї дивізії «Запорізька Січ» брала участь у боях з червоними та денікінцями. Учасник Першого Зимового походу. У лютому 1920 р. залишився хворим на тиф в Умані.
Після зайняття міста червоними був мобілізований до РСЧА. Працював викладачем Всеобучу в Умані. З грудня 1920 р. — викладач Всеобучу у Києві. 25.08.1921 р. був демобілізований як колишній петлюрівець. З 02.11.1922 р. працював вантажником на київському пасажирському вокзалі. 19.11.1930 р. був заарештований у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 07.07.1931 р. був звільнений з-під арешту з забороною проживання в Європейській частині СРСР та прикордонних районах. Виїхав на поселення до Кустанаю. Подальша доля невідома.
ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 67093-фп. — Т. 671, архівно-слідча справа Руднєва Л. Л.
(01.02.1869-?) — полковник Армії УНР.
Закінчив Оренбурзький Неплюєвський кадетський корпус, 3-тє військове Олександрівське училище (1889), Миколаївську інженерну академію за 1-м розрядом (1896). З 07.06.1896 р. — у розпорядженні начальника інженерів Приамурської військової округи. З 17.08.1901 р. — обер-офіцер управління будівництва у Забайкаллі. З 16.05.1904 р. — у розпорядженні головного інспектора інженерної частини при головнокомандувачу російських військ на фронті проти японців. За Російсько-японську війну дістав орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Золоту Георгіївську зброю, звання підполковника. З 14.07.1905 р. — корпусний інженер 7-го Сибірського армійського корпусу. З 30.03.1907 р. — помічник начальника забайкальського інженерного депо. З 02.07.1909 р. — штаб-офіцер інженерного управління Кавказької військової округи. З 06.12.1909 р. — полковник.
У 1918 р. — начальник 1-ї Української залізничної бригади Армії Української Держави. За Гетьманату П. Скоропадського 24.10.1918 р. був підвищений до звання генерального хорунжого, однак це звання згодом не визнавалося за ним штабом Армії УНР.
У 1919 р. служив інспектором інженерів Північно-Західної білогвардійської армії генерала Юденіча. У червні 1920 р. прибув у розпорядження штабу Дієвої армії УНР, був приділений до управління начальника військових комунікацій. З 19.07.1920 р. — начальник Технічних військ Дієвої армії УНР та зведеного загону бронепотягів. Подання на підвищення до рангу генерала-хорунжого було відхилене через службу в армії Юденіча. Після 1921 р. доля невідома.