Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
Після Борецького промовляв Езекіїль Курцевич, архімандрит козацького Терехтемирівського монастиря, вихованець Падуанського університету. І промова його знов боляче нагадала отця Алоїзія: ті ж ефективні ораторські засоби, той же металевий голос і дикція. Але гостра фанатична зненависть до католицтва бриніла в словах архімандрита і боляче вражала хлопчика.
«Втечу. Не витримаю, — свердлила його одна думка. — Аби довідатися, де тепер патер Алоїзій».
Повільно розходилися чепурні гості. Дзенькали шаблі й остроги. Колеса ридванів шаруділи під вікнами осіннім листям. Вітальня напівспорожніла. Іов Борецький сів за стіл і розгорнув нову книжку в сап'яновій оправі — реєструвати учнів.
Приймали і шляхтичів, і міщан, і попівських дітей. Треба було, щоб прийшли батьки з двома свідками умовитися про плату за навчання.
Першим записали Михайлика. Пані Лозко пообіцяла платити за нього по п'ятнадцять грошей і надіслати школі п'ять возів дров на зиму. Потім підійшов Микола Стецький, Галщин свідок на рочках. За ним — протопоп Тарновський, бурмистер Йованович і ще багато інших. Кожен обіцяв дати, крім грошей, дров, або колотого кабана, або лантух борошна, або постав полотна чи то діжку меду.
Коли всіх було записано, Борецький зирнув на присутніх і засипав сторінку піском.
— Ну, годі! Ведіть учнів обідати, — наказав він одному з дидасколів, здуваючи з книги пісок.
— Стій! Стій! — пролунав на порозі гучний голос. І до вітальні проштовхнувся Богдан Балика з Петриком та Юрасиком.
— А за мене й забули? Спізнився трохи! Поламали нас бісові коні, - говорив він, сідаючи проти Борецького. — Пиши: Балика Юрась. Тринадцять років. Син сотника Брацлавського полку і небіж тутешнього бурмистра. Записав? Тепер молодшого: Балика Петро, дев'ять років. Скільки за них обох?
— Та… беремо, по скільки хто здужає. Треба було б по дванадцять грошей, але тому що їх двійко — давай п'ятнадцять за обох!
— Добре. Ось тобі й гроші.
Записавши обох хлопчаків, Борецький підвівся і пішов провести до ридвана пані Галшку. Ще раз подякував він їй за щедрість, обіцяючи докласти всіх сил, щоб напутити Михайлика.
— О так, отче. Благаю вас, вибийте з. нього всі шкідливі думки того клятого єзуїта. Я надто м'якосерда до нього, мені шкода було його покарати як слід, тому я й віддала його вам на виправлення.
— Але… — трохи запнувся Борецький, — чи здійметься в нас рука суворо карати єдиного сина нашої благодійниці, нашої вельмишановної фундаторки?
— Я вимагаю цього, — жваво урвала Галшка. — Тому я й фундувала школу, що мені треба врятувати Михайлика від єзуїтських тенет. Розуміється, будьте справедливі до нього, але не робіть ніякої різниці між ним та іншими учнями. Михайлик жив завжди самотньою дитиною, серед дорослих, тому він високої думки про себе, і я бажаю, щоб ви виховали в ньому надійного оборонця нашого православного шляхетства. Так і перекажіть усім вашим дидасколам.
Іов схилив голову і стояв, аж поки ридван зник за ворітьми. Спадало листя, вкривало землю золотими сузір'ями, і золотим вином блищало сонячне світло крізь намети саду… Іов задоволено всміхнувся і повернувся до вітальні.
Лекції мали розпочатися тільки завтра, і діти відбули день у саду і по майбутніх класах — де кому більше подобалося.
Михайлик був ні в сих ні в тих. Під час урочистих промов пошана до матері мимоволі переходила й на нього, приємно лоскотала його самолюбство. А тепер він загубився в натовпі незнайомих хлопчиків, погано одягнених і задиркуватих. Він зовсім не звик до такого товариства. Він ріс випещеною дитиною; мати суворо забороняла йому пустувати, а тут, навпаки, кожен намагався зачепити панича. Адже ж школа материна — це ж її сад і будинок, а вони насмілюються битись. А найгірший той нахаба, син крамарів, зухвалий, червонопикий хлопчисько. Його батько не насмілюється переступити панського порога, а він лізе борюкатися. Михайлик скипів і дав йому ляпаса, але в ту ж мить звалився на землю: хлопчик спритно підставив йому ногу і, сівши на Михайлика верхи, почав його бити кулаками. Михайлик заверещав, як порося. Прибіг сам Борецький. Хлопчика покарали різками, але й Михайликові довелося вислухати довгу й нудну нотацію за задиркуватість та пиху.