Людолови Том 1

— Певно, з митрополитом Рутським за свій наїзд на митрополитові грунти, — кинув хтось із юрби.

І чутка про цікавий процес миттю оббігла замок. І всі повірили щойно народженій новині, навіть той, хто перший висловив свій здогад.

Галшка потрапила до суду підчас перерви. Суддя Ян Аксак, стрункий, високий літній пан, із сніжно-білою сивиною і орлячим носом, збирався розпочати засідання, коли помітив Галшку, яка урочисто наближалася до судової естради. Як вихований по-двірському пан, він рушив їй назустріч і спитав, припавши до випещених пальців пані Лозкової і пересипаючи свою мову польськими й латинськими словами:

— Вітаю ясновельможному пані. Чим мам гонop служити?

— Я бажаю записати до земських книг свій дарчий лист і дуже просила б пана суддю не затримувати нас, бо мій дружина зовсім хворий.

— Ну, звісно, пані. До ваших послуг. Мам гонop запросити вас до судового столу. Книги зараз принесуть. Я сподіваюся, що пані має свідків? — О так, пане, — всміхнулася Галшка. — Не тільки cвiдкiв, але й готовий дар чий лист. Вам тільки доведеться вписати його до книг.

Аксак узяв пергамент із Галщиних рук і жестом запросив її сісти у крісло біля судейського столу. В юрбі пробіг шепіт. Усі гадали, що доведеться прослухати цікавий процес, — і раптом якийсь дарчий лист… Але коли в дверях з'явилася група ченців у високих чорних каптурах, підтримуючи під пахви старезного й слабого пана Лозка, пригасла цікавість прокинулася з новою силою.

Тим часом суддя, підсудок і возний уважно прочитали дарчий лист, перевіряючи всі формальності, й передали його писареві. Той сів край столу і почав швидко й старанно писати, а публіка перешіптувалася, розглядаючи Галщин одяг, її зовнішність, її стapoгo чоловіка, свідків і монахів.