Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Ніку, тобі не можна в башту, — спробувала зупинити його дівчина. — Вхід у вежу дозволений лише викладачам та деяким співробітникам, а учням заборонений.

— Знову правила. Ти ж знаєш, що я люблю їх порушувати. Тим більше тобі й так доведеться призначити мені покарання. Ну, призначиш за два порушення. Я не ображусь, — посміхнувся та почав підійматися сходами вгору.

Сходинки здавалися нескінченними. Виявилося, що йти по колу не найприємніше заняття. Ще пару кіл сходами і вони потрапили на широкий круговий оглядовий майданчик.

— Ух, щось втомили мене ці сходи. Знав би, що такі довгі і незручні, придумав би інше місце. Старий я вже для таких розваг, — не втримався від обурення Нік. — Одна радість — зі мною красива дівчина.

— Там далі є місце, де можна посидіти, — підказала Квіта та повела його за собою.

— Судячи по шару пилу, тут не часто бувають маги. І тепер я їх розумію. Але все одно я радий, що ми з тобою сюди вибралися. Шкода тільки, що темно. Не видно нічого.

— Якщо звідси дивитися прямо в світлий час, то відкривається вид на море. Воно недалеко тут. Іноді, коли відкрити вікно і дме сильний вітер, то чутно, як хвилі б’ються об берег. А ще видно військову академію та околиці Оера, рибний та торгівельний порт, а далеко вежі королівського палацу. — Квіта підійшла до огорожі і подивилася в темряву.

— Треба буде обов’язково прийти сюди вдень. Хоча зараз теж красиво. Видно, як на горизонті небо зливається з морем, — сказав він. — А подивися, яке небо. Прямо над головою тисячі зірок. Такі великі, яскраві.

— А я вже й не пам’ятаю, коли тут була. Та й взагалі коли виходила із замку і дивилася на зірки, — сумно зазначила магеса. — Коли потрапляєш в Школу, стаєш її заручником.

— Саме про це говорив сьогодні з Магістром Золд. Я тільки тиждень тут пробув, а вже відчув себе кротом в норі. Вдень з таким задоволенням гуляв по парку і допомагав їй. Не думаю, що зможу витримати тут довго.

— Чотири роки ще. Тому звикай до цих кам’яних стін.

— Навіть не збираюся. Тут можна місяцями сонця не бачити. Живеш, вчишся, їси, відпочиваєш і все всередині Школи. От коли ти закінчила Школу, не було важко звикати до життя навколо?

— Особливих проблем не було. Коли довго вчишся, то, навпаки, із задоволенням вириваєшся з цих стін.

Хочеться їздити, дивитися світ, щось робити, застосовувати знання, які отримав тут.

— Тоді чому ти повернулася сюди? — запитав він, сідаючи зручніше в крісло.

— Я не хочу зараз про це говорити. Так склалося. Більшість магів мріють після практики по всій країні повернутися сюди і викладати. Тим більше що робота в Школі добре оплачується, легка, приємна, почесна, та ще й сприяє просуванню по магічних кар’єрних сходах, — відповіла Квіта.

— Я сподіваюся, що колись ти все-таки мені розкажеш про причини повернення до Школи. А про кар’єру. Я думав, що маги, закінчивши Школу, просто насолоджуються своєю роботою десь в інших містах. Яка може бути кар’єра у мага? Ну, стане головою клану, що в цьому такого? — здивувався учень.