Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Тим часом доктор Траск відкрив один із доісторичних могильників і витяг на світ божий людські черепи, що будовою лише незначною мірою відрізнялися від черепів горили, на яких були ідеографічні різьблення, які неможливо передати. Лише мій кіт зовсім безтурботно сновигав серед усього цього жаху. Одного разу я побачив, як він незворушно всівся на горі з кісток, і замислився над таємницями, в які проникають його жовті очі.
Частково, на якийсь мізерний відсоток усвідомивши страхітливі одкровення цього похмурого приміщення — приміщення, так зловісно передбаченого моїми снами, — ми вирушили углиб, здавалося, безконечної чорної як ніч печери, куди крізь тріщини у скелі не міг проникнути жоден промінчик світла. Ми ніколи не дізнаємося, що за невидимі стигійські світи зяяли за межами нашого короткого переходу, бо ми вирішили, що такі таємниці згубні для людства. Та й досить було ступити кілька кроків — і попереду чатувало чимало жахливих речей, бо не встигли ми далеко відійти, як у світлі ліхтаря перед нами постала проклята безкінечність ям, де бенкетували щури, яких раптова нестача їжі погнала до отар істот, що теж голодували, а потім уже — і з самого пріорату, і це вилилося у те достопам’ятне і спустошливе нашестя, якого ніколи не забудуть селяни.
Господи! Ті чорні трупні ями з розтрощеними, висмоктаними кістками і розбитими черепами! Ті страхітливі ущелини, які упродовж незліченних проклятих століть заповнювалися кістками пітекантропів, кельтів, римлян і англійців! Деякі з них були вщерть забиті, і ніхто не зміг би виміряти їхньої глибини. Інші у променях наших ліхтарів здавалися бездонними, їх населяли безіменні витвори нашої уяви. А що ж було зі щурами, які тут, у чорноті, у цьому жахливому Тартарі потрапили у пастку?
Одного разу моя нога зісковзнула із самісінького краю ями, і за мить я опинився у полоні абсолютного жаху. Мабуть, я стояв там уже доволі довго, бо з усієї нашої групи не було видно нікого, окрім огрядного капітана Норріса. Тоді з чорнильної, безмежної відстані долинув звук, який я, здавалося, впізнав; я побачив, як, мов крилатий єгипетський бог, мій старий чорний кіт промчав повз мене просто у темряву незвіданої безодні. Я не відставав, і за мить у мене не залишилось жодних сумнівів. То була зловісна метушня тих породжених пеклом щурів, які завжди перебувають у пошуках нових пожертв і які привели мене у ці вишкірені печери центру землі, де Ньярлатотеп, божевільний безликий бог, сліпо завиває у темряві під насвистування двох безформних і недоумкуватих флейтистів.
Мій ліхтарик погас, але я продовжував бігти. Я чув голоси, виття і відлуння, але над усім цим м’яко здіймалось диявольське, зловісне тупотіння; воно поступово зринало, зринало, як задубілий роздутий труп тихо зринає на хвилях маслянистої ріки, яка під безкінечними оніксовими мостами несе води до чорного гнилого моря.
Щось врізалось у мене — м’яке і округле. То, либонь, були щури; несамовите, щільне стовписько гризунів, які пожирають і живих і мертвих… Чому б щурам не з’їсти де ла Поера, якщо вже де ла Поери їли заборонені речі?.. Війна зжерла мого хлопчика, будь вони всі прокляті… а янкі зжерли Карфакс, і у його вогні згорів мій дід і його таємниця… Ні, ні, кажу вам, я не той диявольський свинопас у похмурому гроті! У тих жалюгідних вкритих паршою істот було обличчя не Едварда Норріса! Хто сказав, що я де ла Поер? Норріс живий, а мій хлопчик помер!.. То Норрісу знову належатимуть ці землі?.. Це вуду, кажу вам… та плямиста змія… Бісів Торнтон, я тобі покажу, як непритомніти від свідчень вчинків моєї родини!.. То крев, ти, бидло, я тобі покажу, як ї бридитися… і що за єдного ти мя маш?.. Велика Матір! Велика Матір!.. Аттіс… Діа ад аґайдс ад аодон… аґус бас д’унарх орт! Д’онас’с д’олас орт, аґус лет-са!.. унгл унл… ррлх… шшшш…
Кажуть, приблизно це я вигукував, коли по трьох годинах мене знайшли у тій пітьмі, коли я рачкував довкола огрядного, напівз’їденого тіла капітана Норріса, а мій власний кіт кидався на мене, намагаючись вчепитися у горлянку. Вони підірвали Ексгемський пріорат, забрали мого Ніґера і замкнули мене у заґратованій кімнаті Генвелла, а самі все шепочуться про мою спадковість і про те, що я пережив. Торнтон зараз у сусідній кімнаті, але мені не можна з ним говорити. А ще вони намагаються приховати більшість фактів про пріорат. Коли я говорю про бідолашного Норріса, вони звинувачують мене у жахливих речах, але ж вони мають знати, що я того не робив. Вони мають знати, що то щури; слизькі метушливі щури, писки яких ніколи не дають мені заснути; диявольські щури, які бігають під м’яким оббиттям кімнати і ваблять мене вниз за собою до ще гірших жахіть, ніж я собі міг уявити; щури, яких вони ніколи не зможуть почути; щури, щури у стінах.