Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
ЦДАВОУ. — Ф 1078. — Оп. 2. — Спр. 53. — С 78; Спр. 169. — С. 118.
(06.12.1890-19.09.1966) — підполковник Армії УНР.
Народився у Києві. Навчався на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету, закінчив військове училище у Петрограді. Брав участь у Першій світовій війні, був двічі поранений. У 1917 р. — начальник унтер-офіцерської школи запасних гвардійських полків у Петрограді. Останнє звання у російській армії — капітан.
Восени 1917 р. зорганізував у Петрограді український курінь, з яким 01.12.1917 р. увійшов до українізованого X армійського корпусу. З весни 1918 р. — старшина Військового міністерства УНР. Станом на 04.08.1920 р. — комендант штабу Головного управління Генерального штабу УНР. Учасник Другого Зимового походу.
Рибачук Микола, фото 1920 року (За Державність — Варшава. — 1938 — 4 8)
З 1928 р. служив контрактовим офіцером польської армії — у складі 41-го піхотного полку у Сувалках. На чолі батальйону 3-го Гродненського полку брав участь у Німецько-польській війні та обороні польськими військами Львова від німців у вересні 1939 р. Останнє звання у польській армії — майор.
Рибачук Микола, фото 1960-х років (Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1966. — Ч. 4/5)
У 1941–1944 рр. працював в Українському центральному комітеті у Кракові та Любліні.
З 1944 р. — на еміграції у Західній Німеччині, з 1950 р. — у США. 24.05.1964 р. прийняв свяіценицький сан, був настоятелем церкви Пресвятої Богородиці УПЦ у Кліфтоні (штат Нью-Джерсі). Похований на Баунд-Бруці.
Тризуб. — Нью-Йорк. — 1966 — Ч. 41. — С 23, Руккас А. Участь українців — контрактних офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р// Київська Старовина — Київ. — 2003. — Ч. 3. — С. 90—102, Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1966. — № 4–5. — С. 90.
(1867 — після 1931) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Камянець-Подільський. Закінчив Псковський кадетський корпус, Єлисаветградське кавалерійське училище (1887), вийшов корнетом до 34-го (згодом — 12-го) драгунського Стародубівського полку (Волочиськ). З 1910 р. — підполковник з переводом до 2-го лейб-драгунського Псковського полку (Сувалки), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 1915 р. — полковник, командир полку. Останнє звання у російській армії — полковник. 28.11.1917 р. демобілізувався з російської армії та повернувся до Кам'янця-Подільського.
З 15.04.1918 р — член Подільської ремонтної комісії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 24.09.1918 р. — командир 13-го Стародубського кінно-козачого полку Армії Української Держави. З 01.03.1919 р — голова окремої Чернігівської ремонтної комісії Дієвої армії УНР. З 01.05.1919 р. — голова Подільської ремонтної комісії Дієвої армії УНР. З 01.05.1920 р. — начальник головного управління ремонту (постачання) війська кінським складом. З 30.10.1920 р. — булавний старшина для доручень при інспекторі кінноти Армії УНР. З 12.11.1920 р. — булавний старшина 1-го відділу Організаційного управління Генерального штабу УНР. У 1921 р. представлявся до звання генерал-хорунжого, але представлення було відхилене.
05.12.1923 р. повернувся в Україну, був призначений викладачем до Українського кавалерійської школи ім. С. Будьоного у Зінов'євську (теперішній Кіровоград). У 1925 р. демобілізувався з РСЧА. Працював у Зінов'євську інструктором з коневодства. 16.10.1930 р. був заарештований у справі «Весна» (т; зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 15.06.1931 р. був засуджений до 5 років заслання у Казахстані. Подальша доля невідома.
Рибицький Аркадій, фото 1930 року (ДАСБУ)
ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 67093. — Т. 2388, архівно-слідча справа Рибицького А. О.; ЦДАВОУ. — Ф 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С 73–74; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С 37.
(12.02.1896-?) — підполковник Армії УНР.
Походив з міщан Житомира. Склав іспит на однорічника 2-го розряду при 1-му Київському реальному училищі. 11.10.1915 р. вступив рядовим до 26-го піхотного запасного батальйону. 08.10.1916 р. закінчив 3-тю Київську школу прапорщиків.
Навесні 1917 р. — голова української ради 53-ї піхотної дивізії, з 19.05.1917 р. — уповноважений Центральної Ради при 39-му армійському корпусі. З 30.12.1917 р. — комісар Центральної Ради при штабі Особливої армії. З 5.04.1918 р. — повітовий військовий комісар Центральної Ради у Чорнобилі (до травня 1918 р.). У грудні 1918 р. — січні 1919 р. — старшина повстанського загону отамана Соколовського, з 30.01.1919 р. — повітовий військовий комендант Директорії у м. Овруч, з 25.08.1919 р. — повітовий військовий комендант УНР у м. Липовець. Влітку 1920 р. — начальник штабу 6-ї запасної бригади Армії УНР. Восени 1920 р. — начальник штабу 2-ї Кулеметної бригади 2-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. З 10.11.1920 р. — штаб-старшина для доручень начальника Окремого корпусу кордонної охорони УНР. Доля після 1921 р. невідома.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 169–181; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 122; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С. 46; Порохівський Г. Матеріали до історії 2-і Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 150, 158.
(1893—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Харків. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З січня 1918 р. — командир сотні Окремого куреня ім. Яна Кармелюка військ Центральної Ради. З грудня 1918 р. — командир 1-го куреня 2-го Запорізького полку ім. Я. Кармелюка Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу у складі збірного пішого полку Запорізької дивізії. У 1920–1921 рр. — командир 8-го Кармелюцького куреня 3-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
Рідченко Володимир, фото 1918 року (ЦДАКФДУ)
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 219. — С 97-зщ Ф 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С 24
(18.09.1877-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Казань. У російській армії — підполковник.
З 11.12.1920 р. — приділений до штабу 20-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 67–72; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 34
(23.02.1894—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Юрківці Київської губернії. Закінчив Володимирське військове училище (1915). Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — поручик.
У 1918 р. — організатор та керівник загонів Вільного Козацтва. З 3.03.1918 р. старшина 2-го Запорізького полку Окре мої Запорізької дивізії військ Центральної Ради. З 2.11.1918 р. — командир куреня 2-го Запорізького полку ім. І. Мазепи Рес публіканської дивізії військ Директорії, зго дом — Дієвої армії УНР. З січня 1920 р. старшина 6-ї Січової дивізії Армії УНР, з квітня 1920 р. — старшина 4-ї бригади Армії УНР. З 11.11.1920 р. — заступник командира 2-го куреня ім. І. Мазепи 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. У 1920—30-х рр. мешкав на еміграції у Польщі, з 1945 р. — у Німеччині.