Студії з української етнографії та антропології
- Автор: Вовк Федор Кондратьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Студії з української етнографії та антропології». Краткое содержание книги:
Парубок, що хоче женитися, та його батьки призначають посла, вибраного з-поміж членів родини, найчастіше — дядьки (ласкаво просимо читача пригадати собі ролю, що грав дядько в стародавній родині матріярхального споріднення, а також пам'ятати, що в примітивній мові арійців не існувало спеціяльного терміну для означення дядька з батьківського боку і що всі слова для означення батькового брата трапляються тільки в ріжних галузях арійської раси*7). Иноді навіть цей посол — особа чужа; у всякім разі це людина поважана за розум та красномовність. Йому додають ще одну особу, і ці два посли дістають доручення просити згоди на шлюб з дівчиною, що з нею парубок хоче побратися... Ці свати, старости (в деяких місцевостях посли), батьки, дивоснуби,— дуже рідко ними бувають жінки, свахи,— з палицями в руках, що € емблемою їх титулу послів 4*. з хлібом , сіллю та пляшкою горілки, в супроводі жениха та його дружка чн старшого боярина (в деяких місцевостях дружба або мариіалок, що має на ознаку своєї функції батога '“ в руці) ідуть до батьків дівчини28. Наблизившись до хатн, стукають у вікно і розказують про свою довгу подоріж та про близьку ніч, що примушує їх просити гостинности. Тоді мати молодої, звичайно, дуже добре знаючи, в чім річ, висилає дівчину з кімнати і, вдаючи, що приймає гаданих подорожніх як невідомих їй людей, розпитує їх. щоб дізнатися, хто вони такі (У випадку, коли дівчина не має матері, запрошують родичку або якусь иншу особу, що переймає ролю матері). Діставши потрібні відомості і завваживши батькові, що гаразд дозволити ввійти потомленим подорожнім, «бо ж не які-небудь жиди, а цілком людські істоти», послів пускають до хати Жених, що зостається з своїм дружком у сінях, починає шукати свою суджену і досягає того зовсім легко Після того ик старости ввійшли до кімнати та проказали звичайні привітання, один з них витягає з своєї торби хліб і, поцілувавши його, передає голові дому. Той. поцілувавши й собі хліб, кладе його на стіл; після того старости розпочинають довге оповідання про полювання на куницю, як вони на ньому були в товаристві свого князя, як та куниця втекла од них та заховалася у дворі цієї господи, і тому вони мусіли прийти сюди, щоб відшукати куницю і забрати її з собою. Тоді їм докоряють, що вони порушили гостинність, яку їм виявлено. Запідозрюють їх, що вони
розбійники, і навіть,— уже за наших часів,— питають у них пашпорт і разом із тим пропонують їм іти собі звідси геть по-доброму. Старости на це відповідають, іцо в них є іце резерв з хоробрих козаків; після того кличуть жениха з його товаришем, дружком, які входять до хати і тягнуть за собою дівчину, удаючи, ніби ведуть її силою. Потім свати звертаються до матері, одверто пропонуючи їй, щоб дала згоду на шлюб. Мати відповідає нерішуче, посилаючись на батька, що зі свого боку звертається до дівчини, питаючись її, чи вона хоче прийняти цю пропозицію. Увесь час, поки триває ия сцена, дівчина стоїть коло печі {наче шукаючи охорони коло цього родинного вівтаря, резиденції богів домашнього огнища) та. відчуваючи велику тугу, колупає піч кінцем нігтя. Чемність вимагає, щоб і жених мав смутний вигляд; йому годиться стояти в кутку, де ставлять коцюби, віники тощо, цебто коло дверей; він також колупає там земляну долівку палицею. Якщо дівчина дає свою згоду і, само собою, коли батьки ухвалили це. дівчині наказують принести рушники, «щоб пов’язати цих чужинців, що прийшли нас грабувати». Дівчина приносить рушники, що сама вишивала, і прикрашає ними старостів на кшталт шарфа, перев’язуючи їх через плече, а жених дістає од неї вишивану хустку, яку вона затикає йому за пояс. Иноді, перед тим як заткнути хустку за пояс, молола тричі протягає її під поясом згори вниз.
Після цієї процедури та після того, як дали старостам рушники й хліб,— свій, а не той, що принесли старости (поворіт хліба, що його принесли старости, означало б відмову, яку також символізують ще даруванням гарбуза), згода вважається за доконану і дану, так би мовити, офіційно. Тоді старости проголошують, що вони хотять покінчити все миром, і, вийнявши з своєї торби пляшку горілки, пропонують її як викуп (rançon). Всі сідають за стіл і починають пити, запросивши також на цей бенкет своїх ближчих сусідів.
Ці звичаї, що прямо наподоблюють умикання молодої і потім мирне полагодження справи, трохи варіюються в ріжних місцевостях. Иноді сам батько жениха йде просити віддати дівчину за його сина, иноді женнх не йде разом із сватами, а зостається вдома, вичікуючи результату їх місії; свати оповідають не про куницю, а при лисицю тощо. А то ще иноді залишають наподоблення умикання і починають пересправляти просто про купівлю, вживаючи ііайархаїчніших виразів, як, наприклад: «Наш бичок хоче до вашої телиці» або: «Ваша телиця звикла до нашого бичка» і т. її. Разом із тим.вони за згоду пропонують платню у формі пляшки горілки, яку свати завше обов'язково приносять з собою. Нарешті, покинувши всю цю крутани ну та формальності, просто просять у батьків згоди віддати дочку за парубка. якого вони пропонують.
28
" F. de Saussure в своїй замітці дли Giraud-Teuion, Les Origines du mariage et de I« famille, 600.
*® У XVJI1 ст. жени* сам давав палиці свитам як емблему уповноваження ті місії. що віл ті давай їм Кали повсіші. Описані? снадебнылъ украинекил ь обрядогь. 1777. передрук в Ла/їьковс/ud Сбориикъ. 1889. !! 1. ст 165. Про так** самий лвичай в Італії, Угорщині та Бретаиі див A de Gubentatis, Storta comparais degti us» гштгіаіі m Malia. Mil 1878. Ы. 67
Цей звичай до наших днів практикувався в деякял. місцевостях Галичини та України Ui палиці, мабуть, до того нір А і тотгмиими іиоками. бю жадного сумніву грали ролю акредитивної грамоти, яка стверджувала, що дані посли справді вислані від певно» особи
" В лгяки* місцевостях цей хліб кпнчг мусить бути позичений у сусід» Ф. Нилолайчі/кь, Кіеаская Старина, 1883. II. 388 В Болгарії свати також мають палиш та хліб (краваи). Bogisit. Zbomfk sad pravn ob«î. 254—258 м У бойків у Галичині батіг дружби прикрашають стрічками та маленькими дзвіночками, ідо звуться там — колоколыіі Olga Rosikicwici, Obr^Jy і pieni ve&dnr ludu ruskwfto we wsi Lolime, Krak6w. 1886, 18. У захід»Й Україні (Нпвтород-Волинський повіт) маршалок також маг на ознаку свою титулу палицю в формі вил, прибрану також стрічками та дзвіночками А Верещинська, Весілля в Ост роп ол і Новгород Волинського повіту.
“ В багатьох місцевостях України та в Румунії е звичай обводити ріжними кольорами, найбільше червоним, вікна в тих хатах, де f дівчата на виданні, або також малюють,— завше червоним.— частину задньої стіни. Ф Ни-колайчукь. ор. сі!.. Кіевская Стар., 1883, II, 368