Студії з української етнографії та антропології
- Автор: Вовк Федор Кондратьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Студії з української етнографії та антропології». Краткое содержание книги:
М А. Верещинська. op. сії.
Тоді приводять молоду м, що має в руках вінок, загорнутий у хустку. В той час, як молодий низько їй вклоняється, вона кладе йому на голову вінок поверх шапки, — бо ж із-поміж усіх присутніх тільки молодий зостається в шапці. Тоді старости наказують молодим тричі поцілуватись. Після цього молода двічі махає вишиваною хусткою, а за третім разом прив'язує її до пояса29.
Після цих церемоній починається урочисте благословення молодих. Дружко, або частіше хатній староста *®, цебто староста молодої (звичайно це — дядько чи хтось инший з родини, що йому дають ролю жерця, тимчасом як дружко виконує функції церемоніймейстера), бере в одну руку свою палицю, здійнявши її вгору, а в другу руку хустку, що за її кінці мають триматись молоді. Після того він просить батьків молодої дати молодим своє благословення. Тим часом молоді, кожний собі, б’ють перед батьками по три низьких поклони, а тоді батьки дарують їм хліб, зложений з двох однакових буханців, з'єднаних докупи, а також сніп жита, символ родючости. Принесені загодя з клуні чотири снопи ставлять по кутах хати, і це зветься покрасоюS4
Після благословення молодих, то ввесь час тримаються за хустку, ведуть за стіл і садовлять на почесне місце — посад, що призначене для них там, де дві лавки, що йдуть вздовж стін, сходяться в куті хати та де висять образи Христа, Божої Матері та святих. Для цієї нагоди сидіння застелене кожушиною. Хор розпочинає тепер свою ролю; лунає пісня, що в ній говориться, як молода сідає на посаді, як Господь Бог назустріч їй іде, несучи їй щасливу долю та добру родину. Пісня кінчається словами, що обов'язують Господа Бога відчинити молодій ворота 6І>. Слова иншої пісні дають зрозуміти, що молода блискуче приміщена: янголи сидять коло вікна, а коло дверей сам Господь Бог доброю долею її обдаровує61.
В дальших піснях хор дівчат співає про взаємне кохання молодих тощо Одна з цих пісень,— мабуть, одна з найархаїчніших, належить, без жадного сумніву, до найдавнішого культу; в ній молоді уподоблені до небесного подружжя — Місяця та Вечорової Зорі, а їх батьки — до батьків всесвіту — неба та землі.
Слала зоря до місяця:
— О місяцю, товаришу.
Не заходь тн раній мене;
Зайдемо обоє разом.
Освітимо небо й землю,
Зрадується звір у полі,
Зрадується гость у дорозі! —
Слала Мар’я до Іванка:
— Ой Іванку, мій сужений.
Не сідай ти на посаду,
На посаду раній мене;
Сядемо обоє разом.
Звеселимо ми два двора:
Ой первиЙ двір — батька твого.
А другий двір— батька мого.
(Чуб., Ni 135“).
Як відомо, у стародавніх індусів рецитація гімна Surya, де говориться про шлюб Місяця з Сонцем, була частиною шлюбного обряду.
Після бенкету в супроводі великої кількости пісень, що в них висловлюються ріжні побажання молодим, а молодій особливо бути багатою, як земля, та здоровою, як вода63, молоді йдуть танцювати. їх виводять із-з столу таким самим способом, як заводили сідати, цебто даючи їм обом, або принаймні хоч самій молодій, в руки кінець хустки, що її за другий кінець тримає староста. Українські етнографи ріжно поясняють цей звичай вести таким способом молоду чи обох молодих. Коли порівняти цей звичай з тими звичаями, що ми їх знаходимо у болгар, то можна спинитись на одному цілком раціональному поясненні, що вражаюче впадає на очі. У болгар прив’язують кінці двох хусток до пальців обох рук молодої, а другі кінці тримають особи, що ведуть молоду так, ніби вони її тягнуть В4. У Великоросі! в Архангельській губернії перед од’їздом молодої до церкви батько її бере її за хустку, веде так до жениха та віддає йому її; таким самим способом поводяться й після шлюбного обіду, коли віддають молодому молоду: прив'язують кінець рушника їй до руки та передають її таким способом чоловікові55. Явна річ, що це пе що инше, як просто наподоблення чину умикання чи продажу, яке було додане до якоїсь ще стародавнішої церемонії, де хустка грала ролю міфологічного символу.
29
м О. Roszkiewicz. op. cil., ст 12 Цей звичай, шо є складовою частиною шлюбних церемоній у стародавнії індусів (Hindous» (Weber. Indische Studien) і иаподоблюе. мабуть, ріжні хитрощі. яких вживали під час реалізації примітивної купі мі-продажу молодої, знаходять те у болгар, сербів та у чехів (Сумцовъ . О свадеби обр., 27— 28). а також у румунів (Reinsberg. Hochzeitsbrauch. 53) Звичай цей ісиус також у Франції (Laumier, Cérêtn nupt. 38—39). иноді (в департаменті Landes) з тою тільки ріжницею. шо там дівчат показу« сам батько молодої (Wall len. Moeurs, usages et coutumes. Bruxelles) Про аналогічний звичай у Франті див також Felix Pyat. Les Français peints par euxmèmes, 11. 329. В Італії також батько милодоі показу* дівчат молодому, шо запитує, чи нема«' тут дівчини на виданні (Salon Marino Abate. Usi nuzziale dei contadini della Romagna Pisa. 1878. 17). Про такі самі звичаї в Італії. Швеції та Німеччині див. A de Gubernatis, Storia comparata deglt usi nuzziali in Italia. 77—78 M C). Roszkiewicz. op. eit
м У гірських мешканців Галичини старостів вибирають з-поміж рідні, кумів чи ииших селян, що користуються повагою, на це вказуі їх назва — батьки. Наука, вид. М. Наумовича. 1889. VII (липень), ст. 412.