Студії з української етнографії та антропології
- Автор: Вовк Федор Кондратьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Студії з української етнографії та антропології». Краткое содержание книги:
Коли брати терміни цього літопису в буквальному їх розумінні, без тлумачення їх на користь якої-небудь теорії, та припускати можливе прибільшення там, де автор звертається з похвалою до своїх земляків, полян, то все-таки виступає з очевидною ясністю, що у деревлян иа початку IX століття і досить довго ще перед тим міцно тримався практикований, мабуть, з насильством звичай умикання жінок; їх підстерігали для того на березі річки, як вонн йшли туди по воду. Припускаючи, що цноту полян, яка полягає в соромливості, що її вони виявляють в присутності своїх невісток, а ці останні перед своїми шваграми, літописець зазначає з метою виявити контраст, який існував між цим народом і деревлянами (бо ж, оповідаючи про радимичів та сіверян, він зазначає тільки їх звичку говорити безсоромні речі), ми маємо підставу думати, що в деревлян практикувалась поліандрія, право свекра на невістку і навіть сексуальне змішання між родичами,- речі цілком натуральні для епохн звичаю умикання (rapt). Щодо сіверян, радимичів та вятичів, то в них у цю епоху умикання було вже формою пережитку, бо практикувалось воно тільки за попередньою згодою з дівчиною на зібраннях та нграх, що були, мабуть, також до певної міри шлюбною інституцією,— очевидно, в зв'язку з релігійним культом,— і були подібні до «сатанинських танців*, які знаходять ще й тепер у багатьох диких народів, як це буде видко з дальшого викладу. Сам літопис надає играм це значення, кажучи, що вони мали відношення до шлюбу: «вони не складали шлюбів, але були встановлені гри між селами». Це підтверджує инший текст з Переяславського літопису: «радимичі, вятичі та сіверяне... не тримали шлюбів, але вони сходилися з усіх боків на гри поміж селами: серед танцю ставало відомим, яка жінка чи дівчина має плотське хотіння до парубків; там взаїмно дражнили один одному почуття і серце поглядами очей, оголенням певних частин тіла, грою пальців (par le jeu des doigts), обміном перстиів, обіймами та численними поцілунками, закінчуючи пойняттям. Одні закладали після того постійні зв'язки, а инших висміювали до самої смерти» 23. Те саме ми знаходимо в пережитку цього звичаю, що недавно ще був у Тверській губернії, де в день Ирила (фалічне божество весни) дівчат посилали батьки брати участь у нграх, аналогічних з играми старих слав’ян, з метою одруження .
Нарешті, поляне практикували вже в ту епоху купівлю дівчат, заховуючи шлюбні обряди, що полягали, мабуть, в тому, що жених не ходив по молоду, цебто не викрадав її силою (бо ж слово ходити завше вживалося в літописах в розумінні озброєної експедиції), але приводив її в супроводі своїх товари-шііі до своєї хати, бел сумніву, після того, як були виконані певні релігійні церемонії в хаті молодої, Другого дня, мабуть, після того, як він мав докази її невинности, молодий посилав батькам своєї дружини умовлену ціну, не маючи, мабуть, змоги з'явитися особисто з причин, шо їх пояснимо мн далі. Ми тлумачимо таким способом досить неясний вираз літопису, зважаючи на тс. що Аль-Бекрі в своїх записках гонорить про шлюбний дарунок, що його виплачує жених тестеві, а також на те, що слово віно. як це проаналізував проф. С. Соловйов, означало в ті’часи ціну молодої. Тому ми й приймаємо Іпатовськнй текст, що каже до неї (pour elle), як правильніший, порівнюючи з Лаврентовським, де мн читаємо для неї (â elle), бо цей останній текст, звичайно, треба вважати за виправлення первісного тексту, виправлення, що його зробив який-небудь переписчик пізніших часів, коли з причини зміни звичаїв втрачене було вже реальне розуміння давнього тексту. Крім того, посилати посаг молодої на другий день після шлюбу, чи то взагалі після вселення молодої в хату чоловіка,— це звичай абсолютно тепер невідомий не тільки у слав'ян, але й у якого-будь арійського народу к. Тим часом викуп (rançon), цебто плату за молоду, чи краще — за її дівоцтво (агарлик agarlyk, чи право батька у болгарів), часто дають після того, ик молодий вступить de facto в права чоловіка Як мн це зараз побачимо, пережиток цього існує ше й нині у всіх слав’янськнх народів у більш-менш виразних формах. Другого дня після шлюбу ниснлають делегацію до матері молодої, щоб однести їй хліб та пляшку горілки (червена чн блага ракія у болгарів), прикрашені червоними стрічками та калиною, що символізує невинність молодої, матеріальні доказн теж здебільшого долучаються26.
Зрозуміла сама собою річ, що звичай купівлі дівчат з давніх-давен занехаяно de facto на Україні, але він практикується ще н досі в багатьох місцевостях Великоросії в формі так званої кладки, виплати певної суми, наперед умовленої, що її батьки жениха виплачують батькам молодої . Можливо, однак, що тут маємо до діла ще з нпливом угро-фінських племен, які домішались до слав'янського елементу великоруського народу,
26
tit Вк«ин„к Шіиплм Мііоріи л Дрпностсй. 1Я5І, і IX, і-і 3- 4, у Чкчиїнл
‘ A Фломімшяѵ Ьпжптвм лрсвннтъ оиняиь. І. т 225.
м нвч акииіки нього мгалмюго іцмг.14-1!! Судуть зазначці JU.1I
чм„num.. Бі.ігирси» народнії іборним, Болград. 1872, ст. 22. Ї5 >чаток іші праці вже був і явився в Ш томі Сборника ад народна умотворения наука и книжнина (видання м ва Освіти в Болгарії), Софія, 1890, як ми дістали видатну працю нашого іемляка проф. Макс. Ковалев ського (Marriage among the early Slaves. Folk-lore. XII. 1890). який тракту« ту саму тему і приходить майже до нх самих висновків вистудіювавши шлюб у старих слав'ян з точки погляду історично юридичного. В цій праці, а но спеціальнішій. ніж наша, читачі знайдуть багато надзвичайно цікавих і навчаючих фактів, шо стосуються до нашої теми ^ 1