Студії з української етнографії та антропології

В певних місцевостях Болгарії (Кюстенділ) умикання дівчат буває навіть і тепер і становить одну з форм шлюбу (влачени чопи) ,2. так само як отми-ца у сербів.

Крім того, Боплан описує ще одну форму шлюбу. Про неї, здається, не згадується в инших джерелах української історії і навіть існування її, через відсутність чогось подібного в сучасному житті цієї країни, могло б здаватись цілком сумнівним, коли б не було дуже подібної форми шлюбу в Болга рії «Отже, там,— каже він,— всупереч порядкові та звичаям усіх народів, можна бачити, як дівчата домагаються кохання від парубків, що їм сподобались; забобони, шо існують серед них і шо їх вони додержують дуже точно, спричиняються до того, що дівчата досягають своєї мети, і більше певні в тому, що досягнуть, ніж парубки, коли ці останні зі свого боку иноді роблять заходи досягти того самого; ось як вони це роблять; закохана дівчина іде до хати батька хлопця (якого любить), вибираючи для цього такий час, коли сподівається застати там разом батька, матір та парубка (son serviteur), і каже, входячи до хати: «помагай-біг» (Pomagabog), що значить те саме, як сказати — благослови вас, боже,— бо це звичайне в них привітання. кати входять до їх дому; сидячи в хаті, дівчина вітає того, хто вразив її серце, в таких виразах: «Іване, Хведоре, Дмитре, Войтеку (Woitech), Микито, цебто вона його зве на ймення одним з тих імен, що тут дуже поширені,— пізнаю по твому обличчю певну добродушність твою, що ти будеш керувати й любити свою жінку, а твоя цнотливість (vertu) дає мені надію, що ти будеш добрим господарем (Dospodarge); ці добрі якості твої спричинилися до того, що я тебе низенько прошу взяти мене за жінку»; сказавши це, вона звертається так само до батька й до матері, низенько просячи їх погодитись на шлюб; і коли вона дістає від них одмовлення чи якусь образу, що він ще дуже молодий і нездатний до шлюбу, вона їм відповідає, що вона не піде звідти доти, поки не звінчають її з ним, поки він та вона живі будуть, після них слів дівчина намагається і стоїть на своєму, що вона не піде з хати, поки не досягне того, чого прагне; через кілька тижнів такого домагання батько й мати примушені не тільки погодитись, але також і намивлятн свого сина дивитись на дівчину добрим оком, цебто ик на дівчину, що має стати йому за жінку; так само і хлопець, бачучн, шо дівчина стоїть на своєму, починає вважати її за ту, що колись стане господинею його волі, і тому уперто просить свого батька та матір дозволити йому кохати цю дівчину... І батьки мусять дати свій дозвіл, бо викинути дівчину з хатн — це значило би образити весь її рід... а також вони не можуть використати в цій справі спосіб примусу чи сили, бо підпали б... гніву та карі з боку церкви, шо дуже сувора в цих випадках...»33.