Студії з української етнографії та антропології

У всякім разі, після того, як ці церемонії виконано, рушники подано та обидві сторони обмінялися хлібом, справа вважається скінченою, і в багатьох місцевостях з цього часу жених користується правом ночувати в хагі своєї нареченої І спати з нею. Це звичай дуже стародавній, добре відомий етнографам, і його знаходять ще в багатьох народів. Він являє собою тільки пережиток звичаїв, відомих у німців під назвою «Probenächte», існували ці звичаї у багатьох инших народів, а також у деяких днкнх племен . Однак цей звичай не спричиняється до банальноіго захоплення чи якого-будь зловживання з боку парубка. Рукопис, шо його маємо перед собою м, показує, наскільки цей звичай здається людям чимсь звичайним та цілком натуральним і як у цьому разі не може бути й мови про найменший замах на чистоту дівчини. Автор нього рукопису, сам селянин, говорить про це такими словами: «жених іде ночувати з своєю молодою не як чоловік її, а як парубок з дівчиною». Цей звичай, може, й нині має практичний бік; бо иноді буває, що говорять про молоду перед весіллям: «Дівка добра і багата, до того... і парубок, що ночує з нею, каже, що все гаразд» ы. Але не слід розуміти цей вираз у фізіологічному розумінні І прикладати його, маючи на увазі чистоту молодої; це просто означає, що дівчина не має жадних фізичних вад.

и Див щодо нього авнчію та провіэоричниѵ шлюбів луже цікаву, видрукувану в дѵжі- невелмюй киыич-гі прнчірммшм праим: F. Fischer. Les nuils d’cpreuve dee villageois allemand* avanl le mariage, trad par un bibliophi le Bruxelles. Gay et Dome. I»77. Див також Zeitschrift für Ethnologie. H. V., 1887, S 378

Щодо зайчат ночувати молодою n Уелсі (pay* de Galles), в Шотландії (btindlungh а Ніыгччині, Голландії, а стародавній Спарті, у лапонціп та а ріжних менше цивілізованих нароліп {у татар, у курильшв (kour(liens), ллйякш roiuu) лип. Liebrechl, Zur Volkskunde, 378> 379; Bernard-Picart. Cérémonies et coutumrs religieuses cher des peuples idolâtres, Amst., 1723, II, 382, De Chotliêres, La foreste nuptiale. P IßOÖ (reimpr |, Brus. 1865, pp. 152 154. Gaya, Cérémonies nuptiales de toutes les nations. P. 16(0 (rèimpr 68

В Фінляндії цей звичай спати і нареченою цілий тиждень, не скидаючи і себе більшої частини одежі, мас назву *тиждень штамів* (Laumirr, Cérémonie* nuptiales de» peuple anciens et modernes. P. 1830, 23). Щодо подібних звичаїв y курдів дна. Е. Kovalevsky. Les kourdes et les jezides, Brux., 1890 (Extr. du Bull de la Soc. Royale Belge de Géographie).

Про bundlung див. також Woon. The wedding-day, L. 1889, I, 233. II. 98—99.

51 Ом. Гриша Весілля y Галицькому повіті, 1887 (рукопис).

54 Ф Николайчукь, op. сії. «Кіев. Стар.», 1883. ст. 370.

з

Заручини. Хитрощі. Благословення молодих хлібом.

Почесне місце — посад. Співи. Гімн про небесний шлюб. Танці. Хустина.

Всі описані досі церемонії е не що инше. як прелюдія до першої церемонії самого весілля — до заручин. Заручини мусять відбуватись урочисто, в присутності всіх родичів та запрошених гостей, у супроводі хору, що співає пісень. яких вимагає народний ритуал, а це вже вказує на колишній релігійний характер церемонії. Цей хор грає абсолютно ту саму ролю. що вона йому належала в античній трагедії, чи, краще сказати, в усіх античних релігійних обрядах. В українському весіллі хор звертається то до самого молодого, то до молодої, то до їхніх батьків (особливо до матері молодої), то до старостів то, нарешті, до всіх присутніх на бенкеті, до народу, стараючись висловити їх почуття та з’ясувати разом із тим значення ритуалу і всіх церемоній, ще докопуються в цьому випадку, lia нашу думку, цей хор, безсумнівно, є пережитком старовинного хору поганського культу.

Заручини починаються зовсім так само, як і сватання, з тою тільки ріжни цею, шо тепер батьки молодої, так само як і її подруги, що становлять дівочий хор. зібрані всі в батьківській хаті; молодий приходить туди в това ристві не тільки самих старостів, як на сватанні, але з цілою своєю ріднею та з усіма гостями, що він їх закликав. Жіночий персонал має назву свах або свашок і становить разом із тим хор з боку молодого. Так само, як і на сватанні. молодого та його товариство спочатку не пускають до хати, але потім, згодом, їх пускають, і тоді старости виголошують промови, наказувані ритуалом, та переводять пересправи. а після того близькі родичі молодої знову пов'язують їм довгі рушники. Свати, а часом і багато хто з-поміж родичів молодого, пов'язані таким способом, жертвують викупне: ставлять горілку та дають молодій та її батькам подарунки, взагалі, недуже цінні. Иноді. як-от у Новгород-Волинському повіті, молода не буває присутньою на церемоніях в той момент, як з'являється молодий. Тоді один з родичів молодого, вдягнувши вивернутого кожуха і взявши в руки довгу палицю, удає, ніби сідає иа коня, а потім, взявши за руку одну з присутніх дівчат, підводить її до молодого, питаючи його, чи це та, що він її хоче взяти. Діставши негативну відповідь, він йому показує иншу дівчину, і так до кінця Нарешті він приводить саму молоду . В Галичині, у бойків, староста молодого оповідає цілу казку; він розказує, що вони допіру загубили квітку, подібну до цієї (тут він покачує паперову квітку, що тримає в руці), та питається, чи немає тут такої квітки? У відповідь на запитання вводять стару бабу, звичайно свою куховарку, з великим безміном та віником в руках; на голові в неї солом'яний вінок, оздоблений полотном, що спадає до плечей, в зубах вона тримає люльку. Староста молодої (бо ж молода, починаючи з заручин, також має своїх старостів та дружок) питає, чи це не та квітка, що вони згубили. Староста молодого вдає, ніби він порівнює свою квітку з старою бабою, і потім да* негативну відповідь. Тоді йому показують яку-небудь молоду дівчину, тароста проголошує, що ця йому теж до вподоби, але що це не та сама.