Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Европейская старинная литература » Українська література 17 століття
Українська література 17 століття - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українська література 17 століття

Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:

В українській літературі 17 століття було часом формування та розквіту літературного стилю бароко. Його предтечею вважається ще Іван Вишенський, але розквітло бароко у творчості Мелетія Смотрицького, Кирила Транквіліона-Старовецького та з появою київської школи. На формування українського бароко найбільше вплинуло відновлення православної ієрархії у 1620 році, заснування київської школи 1615 року та її реформи, проведені митрополитом Петром (Могилою) (1644) і гетьманом Іваном Мазепою (1694). І нові православні ієрархи, і професори Академії були головними представниками бароко, яке іноді звуть «козацьким», що не зовсім вірно, оскільки козаки мають до нього досить віддалене відношення, як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Головними митцями були духовні особи, ченці та ієрархи. Звідси і головна відмінність українського бароко від західноєвропейського — його переважно духовний характер.
1 ... 140 141 142 143 144 145 146 147 148 ... 283
Перейти на страницу:

Бо того потребує хреста оборона.

ОХОЧЕКОМОННА СТЕЖКА ЗА ТРУДЯЩИМ ВОЇНОМ В РОЦІ 1678-м

На рік сімдесят восьмий, мій любий вояче,

Де віз му я Пегаса 23 й перо голуб’яче,

Щоб з тобою степами нам в битвах літати За поганством, а потім десь одпочивати В полі, в золоті квітів, чи на перелозі,

Чи у човнах шугати по морській дорозі,

Чи валами широкі обсипать границі,

Чи розкоші зазнати в цілющій теплиці24,

Чи мости на Дунаї ламати турчинам,

Чи лоби розбивати гидким волошинам,

Чи полями у ротах спішити на раті,

Із неволі в татарів ясир одбивати,

Чи із Кам’янця гнати ворожу ватагу

І тим цісарю скласти чималу повагу 25,

Чи продертись крізь чорних лісів гущавини,

Щоб і рештки татарські прогнать з України, Чи край шляху покластись Моравського 26 спати, На могилах піщаних розставивши чати? Дасть мені те напевно Фавоній 27 ласкавий,

Щоб набув я із вами безсмертної слави. Дніпра кинувши берег в день сьомий іюля, Досягає Інгулу уже ваша куля, '

Де хан кримський розвіяв препишні прапори, Отоманському війську шлях стелячи скорий. Свої груди незломні навстріч наставляйте

І плацдарм чигиринський мерщій розширяйте! Дай же, боже, зламати у місяця роги,

Хай цей вірш тріумфально досягне порогів,

І якщо його стане на війська повагу,

То співатиму знов я про вашу відвагу!

ДО СКЕПТИКА

Не дивуйся, сусіде, що я ті народи

Славлю, котрі із рабства ідуть до свободи, Бо й господь у несилі свої славить сили І живе в простоті, аби ми не слабіли!

Іван

ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ

ЕПІГРАМИ

НЕ ЖИТИ, ЄЖЕ ЯСТИ,

НО ЯСТИ, ЄЖЕ ЖИТИ

Не того ради жити, єже пресищати утробу і многії брашна поглощати,

Но толико точію ясти, даби тіло

возмогло житіє си соблюдати ціло.

НЕ ЖИТИ, ЄЖЕ ПИТИ,

НО ПИТИ, ЄЖЕ ЖИТИ

Не того ради жити, єже випивати,

міри повні во чрево, як в дельву, вливати,

Но єдиножди токмо іспий іли дважди,

даби, в тілі живущи, не умер од жажди.

ПИШУЩОМУ СТИХИ

Труда, сущаго в писанії, знати

не может, іже сам не вість писати.

' Мнить: бути легко писанія діло —

три персти пишуть, а все болить тіло.

НА ХМІЛЬ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО СТИХИ

Щось бозького до себе пан Хміль закриваєт, бо смиренних возносить, винеслих смиряєт.

Вищії суть голови над всі члонки тіла,

а ноги теж в низькості смиренні до зіла,

Леч пан Хміль, гди до кого в голову вступаєт, голову понижаєт, ноги задираєт.

* *

*

Лятвий, трудний, приємний, острий єст-єсь з себе, з тобою жить не могу, трудно і без тебе.

НА ОБРАЗ ЮНОШІ КРАСЯЩАГОСЯ,

ЄМУ ЖЕ СМЕРТЬ ТАЙНО ВОСЛІДУЄТ

Не зіло, о, юноше красний, веселися,

кто татськи вослід тебе ходить, обозрися.

Се тя смерть прежде часа в гробі хощет міти, вість коса і краснії пожинати цвіти.

НА ОБРАЗ СТАРЦЯ, ДЕРЖАЩЕГО КЛЕПСИДРУ

Всує, старче, клепсидрним піском ізміряєш дні твоя і толико еще жити чаєш —

Не віси, минуту ли проживеши цілу;

много єст піска в гробі, а ність жизні тілу.

* *

*

Тяжкая рана тому єст без міри,

хто правду мовить, а не дають віри.

НЕ КОЖДИЙ СВЯТ І СВЯТОША

Не всі суть святі, не всі в святость многі, що церковнії збит допчуть пороги,

Не всі за святих у бога уходять, хоч которії і до церкви ходять.

ШЕВЦЮ УБОГОМУ СТИХИ

Єдному шевцю, же ся не згодило

шило, для того сам звівся на шило.

О СИВИЗНІ

Зима, наставши, прейдет у дом своїм бігом,

нам же, єгда влас главний покриється снігом,

Уже і весна прейдет, уже і зной літній,

а тот з глави нашея мраз не згинет цвітний.

СОНЦЕ, ВРЕМ’Я

Прудко єст сонце, але прудший час немало, час ніколи, а сонце колись юж стояло.

ТРОХИ, НІЧОГО, НАЗБИТЬ, ДОСИТЬ

Убогий трохи маєт, а жебрак нічого,

багатий назбить, досить не маш ні у кого.

Ф *

*

Земля, аки темниця чоловіку, се бо,

аки каменні стіни, окрест землі небо,

Гріси — стражії кріпці, узи же суть тіло, в нем же місто узника душа страждет зіло.

❖ #

*

Гди пливуть, неровні суть в смаку ріками ріки — за живота так люде, пани і каліки;

Єднакий зась смак стаєт рікам, впадшим в море,

так всіх нас смерть ровняєт, всім од неї горе.

ЛІСТВИЦЯ ІАКОВЛЯ 1 "

Світ сей сну єст подобен, а щастє драбині: восходять і нисходять по ней мнозі нині.

ПИВОРІЗОВІ2

їм кто барзій з куфля тягнет,

тим тот барзій по тім прагнет.

ЕПІГРАМИ ІЗ ДЖОНА ОВЕНА 3 НА КНИЖКУ, ВІРШАМИ ПИСАННУЮ, ДО ЧИТЕЛЬНИКА

1 ... 140 141 142 143 144 145 146 147 148 ... 283
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)