Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
По наполеонівській війні 1812 року в Московській імперії залишилися тисячі полонених французів. Багато з них дістали державні та інші посади. Так, губернатором Чорномор’я (Новоросії, як перехрестили його москвини) став французький граф de Langeron. Герцог De Richelieu, інші високоосвічені французи займали різні посади, напр., Dubois de Montrereux, Sabotier, R. Rochette, R Dubrux. Французьким консулом в Одесі був високоосвічений A.Cousinery. Культурні французи природно звернули свою увагу на пишні руїни грецьких античних мармурових храмів, і вони почали археологічні досліди. Вони розтлумачили москвинам політичне значення археології, і тому московський уряд дозволив G. Blarambery заснувати музеї в Одесі та Керчі. Також дозволив в 1859 році тим французам організувати «Імпєратарскую Архєалагічєскую Камісію». Цим французам ми завдячуємо, що наші археологічні скарби врятувалися від перетопки і переховуються, хоч і не в наших (переважно в петербурзькому Ермітажі), все ж у музеях. Колись Україна забере це викрадене у нас наше добро.
Знахідки тих французів одразу притягнули увагу всіх європейських археологів. Приїхав німець F. Tiesenhausen, англієць Е. Minns та інші. Французи пильнували археологічні знахідки в петербурзькому Ермітажі (щоб москвини і там не покрали) та їх досліджували. Проф. Е. Мінс зібрав ті досліди в своїй книзі: «Scythians and Greeks in South Russia», з якої ми тут дещо наводимо. Пізніше зацікавилися нашою археологією культурніші москвини, як, напр., граф О. Уваров, проф. Н. Кондаков, проф. М. Ростовцев та ін., звичайно привласнюючи нашу археологію собі, як і нашу Київську імперію. З українських археологів працювали: Б. Формаківський, В. Хвойка (відкрив трипільську культуру), K. Луценко, М. Веселовський, Б. Ханенко, М. Макаренко, В. Щербаківський, М. Болтенко, І. Стемпковський, С. Гамченко, В. Данилевич, Ю. Сіцінський, Д. Яворницький, М. Біляшевський, П. Курінний, Я. Пастернак та інші.
В Україні розкопано сотні могил, а М. Ростовцев каже, що їх є тисячі. Назвімо лише кілька для ілюстрації. На Кубані: Майкопська, Келермеська, Маріїнська, Ульська, Костромська, Єлисаветинська (ці з VI–V ст. до P. X.); Група Семибратська, Великі і Малі Близнюки, Васюринська, Анапська (ці з IV–III ст. до P. X.), Буєрова з III ст. до P. X., Кабардинська з II ст. до P. X., Зубівська та Армавірська з І ст. до P. X., Ахтанизівська, Воздвиженська, Ярославська, Тифліська, Усть–Лабинська, Сіверська (ці з II–III ст. по P. X.), Старомишастівська, Царська, Золота (IV ст.). Руїни міст: Фанагорія (тепер Тамань) з III ст. до P. X., Стратоклея (теп. Темрюк) з II ст. до P. X., Цукара (в гирлі Кубані). В Криму міста Німфем з V ст. до P. X., Пантикапея (тепер Керч) з III ст. до P. X., Херсонес (Севастополь) з V ст. до P. X., Атенаум (Теодосія) з II ст. до P. X., Неаполіс (Сімферополь) з І ст. до P. X., Лестриґон (Балаклава) з І ст. до P. X. Могили: Куль–Обська з IV ст. до P. X., Юзобська, Золота Гора з VI ст. до P. X. На Дону: Олександрівська та Мастючина з III ст. до P. X., Голубинська з І ст. по P. X., Мигулинська з II ст., Новочеркаська з III ст., руїни міста Танаїс (гирло Дону) з І ст. На Чорноморщині: руїни міста Ольвія (в гирлі Бугу) з VII ст. до P. X., міста Тира (тепер Аккерман) з IV ст. до P. X.; могили: Чорна Долина з IV ст. до P. X., Єлисаветградська з III ст. до P. X. На Запоріжжі: Чортомлик, Солоха, Олександропільська, Томаківка, Цимбальська, Огузька, Діївська, Сміла, Ільїнська. На Полтавщині: Шумейкова, Перещипина. На Слобожанщині: Селимовська, Горний Салтів, Покровська. На Подільщині Немирівська. На Київщині Новосельська. Це лише найбільші могили. Кілька могил різного віку на річках: Сула, Псьол, Ворскла, Прить. На Дунайщині: Брезово, Бідняково, Панагурище, Радюена з IV ст. до P. X. і чимало інших.
Археолог М. Ростовцев пише: «Найстаріші історичні згадки про Русь — грецькі та ассирійські — говорять про VIII–VII ст. до P. X. Вони говорять про два народи, що відіграли визначну роль за тих часів (і не лише в історії Руси) — про кіммерійців (кімрів) та скитів. Ассирійські документи: пророцтва, писання, хроніки — належать до часів Сарґона II, Сенахериба, Езарґадона та Ащурбаніпала, с.т. до другої половини VIII ст. та до VII ст. до P. X. Вони говорять нам про бурхливий період в історії двох великих держав у сточищі Євфрату: Халдейського королівства ВАН (Арменія) та королівства АССИРІЇ. Індоєвропейські племена, що наступали зі сходу та півночі на ті королівства, ті джерела називають Gimirrai (Кімери) та Ashguzai (скити). Ми знаємо, що кімри з’явилися на кордонах Вану при кінці VIII ст. до P. X. і окупували королівство Ван десь по 714 році до P. X. На початку VII ст. до P. X. кімри разом з королем Вана Rusas (680–645 до P. X.) та іншими індоєвропейськими племенами почали наступати на Ассирію. Цей натиск, мабуть, був спричинений натиском скитів, які посувалися на схід до королівства Ван. Ассирійський король Езарґадон та скитський Бартатуа створили союз проти кімрів та калкедонців. Внаслідок цього останні були побиті, і скити витиснули кімрів в 660 році до P. X. до Малої Азії. Там кімри перше зустріли опір короля Лідії, але вже в 652 році до P. X. вони завоювали Лідію і пограбували цілу Малу Азію. Та в 637 році до P. X. ассирійці зі скитами знищили силу кімрів, зменшуючи їх до частини в Кападосії, яка залишилася надалі кімрійською. Місце кімрів в Малій Азії зайняли скити, які втрималися там аж до 606 року до P. X., за винятком двох областей в Арменії: Сакасена та Скитена, що залишилися скитськими назавжди. В Малій Азії скити залишили дві згадки про себе — це назви двох міст: Scythopolis у Палестині та Sakiz в Уратру (перси назвали скитів Sakii). Вигнали скитів з Малої Азії меди та перси. Так виглядає історія кімрів за ассирійськими джерелами» (М. Rostovzeff. «Iranians and Greeks in South Russia»).