Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Епітет «земля — мати» зустрічаємо лише у народів дуже старої рільничої культури. В культурах мисливського, кочового походження нема ані натяку на подібний епітет. Не мають для землі епітету «мати» всі європейські народи, крім слов’янських (москвини не є слов’яни). В Україні епітет «земля — мати» надзвичайно поширений. Українці називають землю навіть «святою» і побожно її цілують. Еміґруючи з України до чужих земель, українці беруть з собою грудочку української землі, яку бережуть, як найбільшу свою святощ, і кладуть її до своєї труни. Таке ставлення сучасних українців до землі вказує на дуже глибокі корені культу землі–матері; вказує, що наші пращури–трипільці культ богині Великої Матері пов’язували з культом Матері–Землі. Як далі побачимо, властиво це був один нерозривний культ богині Землі–Матері. Москвини не лише не мають якогось хоч би приблизного натяку на епітет «земля–мати», але, навпаки, ненавидячи рільництво, перенесли ту ненависть і на саму землю. їхній вираз «Матушка–Русь» означає у них «Русь–ДЕРЖАВА», а не «Русь–земля».
Найліпший трипільський посуд (вази) та фігурки богині–матері знайдені в руїнах більших трипільських будов (часом дуже великих); там знайдено багато ваз з рештками вареного збіжжя. Мабуть, це були храми. Ще й тепер (до 1930 р.) в Україні після панахиди родичі небіжчика роздають присутнім по ложці вареного, солодженого рису. Мабуть, це саме робили і трипільці.
«Народ, що жив в Україні у VIII ст. до Р. X., грецький історик Геродот називав «гіпербореї». Він оповідає, що дві гіперборейські дівчини в супроводі п’ятьох мужів (очевидно, почесна охорона) принесли дари на острів Делос у святиню богині Артеміди. Із слів Геродота можна догадатися, що ті дари були обжинковими вінками пшениці, овочі та інша пашня, що звичайно приносяться в жертву богині врожайности. (В Україні за наших часів приносили на Спаса до церкви пшеничні та житні вінки і овочі, щоб їх посвятити). На знак пошани до плодів землі дівчата принесли ті дари ПІШКИ. Якщо дівчата — і то в супроводі лише п’ятьох мужчин — могли по жнивах прийти аж до острова Делос і повернутися додому перед зимою, то це вказує, що між Україною і Грецією в VIІІ–VIІ ст. до Р. X. були добрі і тісні зв’язки реліґійні, що віра та боги або були ті самі, або дуже близькі, бо ж інакше гіпербореї не приносили б дарів грецьким богам» (В. Щербаківський «Формація української нації»).
Протягом своєї історії кожна європейська нація пережила не одну і не дві інвазії, окупації чужими народами. Ті окупанти лишили сліди — часом глибокі — на тих націях, іноді навіть змінюючи культуру і характер підбитого народу. Яскравим прикладом є англійська нація. Та ні одна з європейських націй не пережила й одної десятої тої кількости інвазій, що їх пережила Україна. Від сивої давнини за 2000 років до Р. X. і ціле перше тисячоліття після Р. X. через Україну переходили один за одним східні народи, прямуючи на захід. Вони затримувалися в Україні на довший чи коротший час. Гуни, болгари, авари, угри, хозари, печеніги, половці, турки, татари та інші лишили свої сліди і на українському народі, але ті сліди є дуже незначні; всі вони разом НЕ ЗМІНИЛИ ані характеру української культури, ані характеру української нації. Від трипільської доби аж до наших часів — а це ж 5000 років — українська культура, а значить, і її творець — Українська нація ЛИШИЛАСЯ НЕЗМІННОЮ, ЛИШИЛАСЯ ІЦИРО УКРАЇНСЬКОЮ. Цей факт є для нас фактом НАДЗВИЧАЙНОЇ ваги, бо ж він ясніш ясного вказує, що ми, українці, і ЛИШЕ МИ є законними спадкоємцями — і то в простій Генеалогічній лінії — ВСЬОГО того, що було і що є в кутку Европи, що його називають тепер УКРАЇНА.
А той факт, що протягом тисячоліть несила була нікому змінити української культури, також ясніш ясного вказує, що наша культура має надзвичайно глибокі корені в українському народі; вказує, що наша культура має величезну силу асимілювати, українізувати чужі культурні первні, не піддаючись сама впливам чужих культур. Коротко, цей факт вказує на ВИЩІСТЬ української культури.
Її зродив, її творив, її збагачував наш народ протягом більш як 10000 років, від первісної людини починаючи. Ця старезна культура і все, що вона створила, є власністю УКРАЇНЦІВ І ЛИШЕ українців, отже, і ВСЯ історія південно–західного кутка Европи за ВСІХ її періодів: трипільського, скитського, сарматського, аланського, київського, байдуже, як їх називають чужинці. Ми є власниками цього кутка Европи вже 25000 років, і його історія є НАША, українська, історія, а більше НІКОГО. І тому називати періоди, доби нашої історії (і праісторії) і ті племена, що заселювали цей НАШ обшир землі, маємо право ЛИШЕ ми, українці, і називати так, як МИ хочемо, бо ми є власниками всього цього нашого добра.