Українець і Москвин: дві протилежності

Пригадаймо, що і за часів Київської імперії українські ювелірні вироби — особливо емаль — славилися по всій Европі, а за Гетьманської доби Україна мала високорозвинену порцелянову індустрію, яку цілковито знищила Катерина II та її наступники. І попри те знищення, наші гончарі виробляли аж до 1917 року високомистецький і надзвичайно доброї якости глиняний посуд. По 1917 р. цей наш промисел остаточно донищили «найдемократичніші» москвини.

Знайдено також відтиски дуже тонкої тканини, що її виробляли трипільці та частини ткацьких верстатів. Значить, трипільці мали добре розвинену ткацьку індустрію. А це ж було за часів, коли люди Західної Европи одягалися лише в звірячі шкіри.

У трипільських селищах знайдено і рільничий реманент: камінні та рогові мотики, кістяні та крем’яні серпи, зернотерки. Знайдено в їхніх хатах: пшеницю, просо, ячмінь, жито. Мали вони і рогату худобу: воли, корови, вівці, а також і свині. Отже, наші праруси трипільської доби були культурними рільниками 5000 років тому. За тих часів люди Західної Европи були на далеко нижчому рівні цивілізації — були ще лише кочовиками–мисливцями, а прамосквини були цілковито дикунами: живилися корінцями, мушлями, равликами, їли сиру рибу, жили в ямах, як звірі, були людожерами.

Трипільці жили в добре збудованих кількакімнатних хатах, їхні хати мали печі і КОМИНИ (перша англійська вістка про комини в Англії є з 1311 року, отже, ми мали комини на кілька тисяч років раніш, як англійці). Праруси трипільської доби будували свої хати 5000 років тому так, як будують наші селяни тепер, с. т. ставили стовпи, між стовпами робили стіни з плетеного пруття, чотирисхилий дах покривали соломою чи очеретом; долівку мастили кількома верствами глини; будували сіни. В середині хати також повна подібність: велика піч з лежанкою, біля печі полиці на горщики, під стіною місце на великий посуд для зерна, муки тощо і зернотерка: Стіни хати були розмальовані знадвору і всередині з надзвичайно тонким смаком різними кольорами. Особливо гарні орнаменти були в середині хати, зокрема, на печі. Звичай декоративно розмальовувати печі дожив в Україні аж до 1917 року, поки «праґрєсівниє» москвини не винищили наших хат, щоби не впадав в очі людям надто яскраво виявлений доказ ВИЩОСТИ наших селян над «старшобратнім» дикуном з його чорною від диму (бо коминів не знали аж до XIX ст.) і бруду, смердючою «ізбою». Мали трипільці також і «писанки» і вживали їх так само, як ми вживаємо нині в релігійнім культі. Мали вони також і вишивані рушники, якими прикрашали зображення своїх богів, як і ми нині наші ікони. Орнаментика їхнього мальованого посуду є така самісінька, як і орнаментика наших гончарів XX ст. А судячи по тому, можна твердити, що їхні дерев’яні різьби були, мабуть, такі ж, як у наших гуцулів тепер. На жаль, їхні дерев’яні вироби погнили і не дійшли до нас… «Хоч за тих 5000 років, що відділяють нас від високого мистецтва наших прапредків–трипільців, і на наших українських землях багато чого змінилося, але український народ, переживши всі зміни за цей величезний час, зберіг свою етнічну спорідненість із стародавньою людністю Праукраїни. Донині українські жінки з неперевершеною майстерністю розмальовують свої хати, комини, печі тощо. В українському килимарстві, гончарстві, дереворізьбі, вишивках і писанках знаходимо дуже багато геометричних і рослинних орнаментальних мотивів, які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної доби в Україні. Трипільська культура спричинилася також до зародження античного мистецтва» (Греції. — П. Ш.) (О. Повстенко. «Історія української культури»).