Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Іншими словами, той нарід, що його греки, а за ними і М. Ростовцев, називають кімрами, ніколи не приходив, ніколи не відходив, ніколи його ніхто з України не виганяв, а були вони споконвічними тубільцями — нащадками трипільців, а за нашою термінологією — чистокровними прарусами. Але М. Ростовцев, вчепившись теорії переселення іранських народів в Україну, не хоче визнати тих кімрів за автохтонів України, а висовує свою — як сам її кваліфікує — ГІПОТЕЗУ, припущення ніби за часів великого переселення індоєвропейських народів до Европи, прийшли до неї два різних народи: один іранський, а другий тракійський; і ніби ті тракійці вічно воювали з тими іранцями. На подібних припущеннях побудовано багато теорій про наш нарід. Проте, наведемо чимало з книжки М. Ростовцева «Iranias and Greeks in South Russia», щоб побачити аргументи цього завзятого іраніста.
Отже, він пише: «Натиск македонців з Заходу, а сарматів зі Сходу примусив у IV ст. до P. X. скитів сконцентрувати їхні зусилля в центрі їхньої держави — на Середньому Дніпрі, в околицях Києва та Полтави (осередку трипільців. — П. Ш.). Тамтешні археологічні знахідки показують, що культура там була стара, попередня, лише перейшла в добу залізну (яку ми, на жаль, донині не дослідили). Знахідки з VI–V–IV ст. до P. X. в Центральній Україні є мішаного походження, як і на Кубані, але різняться від кубанських у сутєвих аспектах. У кубанських могилах — а також і в могилах Запоріжжя — поховані королі та князі з забитими кіньми та слугами, які мали служити королеві на тім світі. А найхарактернішою їх прикметою є їхнє неймовірне, просто казкове багатство. Могили ж Центральної України є значно бідніші, хоч і трапляються багаті; та головне — в них не знаходимо кістяків коней і слуг. Вже це одне вказує на якусь іншу культуру, точніше — культуру рільничу. На це натякає і стиль будови могил, що не є балдахин, але як хата. Крім того, в могилах VII ст. до P. X. не знаходимо малоазійського впливу, натомість знаходимо дещо грецьких виробів. У могилах же VI–Vct. до P. X. та молодших вже знаходимо дещо з предметів і з Малої Азії, хоч усе ж переважають місцеві. В кубанських могилах IV ст. до P. X. бачимо синтезу скито–грецьку з малою домішкою місцевої, кімрійської. А в могилах Центральної України, навпаки, бачимо місцеву з малою домішкою скито–грецької. Я думаю, що зв’язок із Західною Україною та Тракією вплинув на культуру Центральної України. Але це є лише здогад, і нічого певного не можемо сказати, доки не будуть досліджені могили в Болгарії та Румунії» (за: М. Ростовцев. «Іранці…»).
Західна Україна була заселена одним народом, як у неоліті, так і пізніше, за бронзової доби. Племена цього народу жили також і в Малій Азії під різними назвами. М. Ростовцев називає цей нарід траками і каже, що він мав велику культуру, яка переважала в VII ст. до P. X. Пізніше до неї почали примішуватися іранські первні, — каже він.
Як ми вже говорили, ім’я «скити» видумали Греки. Перси називали їх «саки». Як вони самі себе називали — ми не маємо відомостей. На мапі Кл. Птоломея з II ст. назвою «Скитія» зазначений простір від Дунаю по Волгу і далі на схід. Історик Гердот поділяв скитів на рільників на Подільщині та кочівників (яких називав «королівськими скитами») на чорноморському степу. Він каже, що королівські скити мали в своїх руках державну владу в усій Скитській державі, яка складалася з кількох племен. Отже, назва «Скитія» має у нього не лише етнографічне значення, але й державно–політичне. Осередок Скитської держави Геродот називає Gerrhoi і вміщує його десь на середньому Дніпрі. Але він не знав про Дніпрові пороги та про землі на північ від них, і тому його відомості про географію того терену дуже поплутані. Археологи думають, що той скитський осередок справді був на середньому Дніпрі, мабуть, на славному пізніш Великому Лузі. Справді, символічно і містично: могили теренів середнього Дніпра: Чортомлицька, Олександропільська, Цимбалка, Огуза, Діївська, Хмирівська, Чорна Долина, Сірогозька, а особливо славна Солоха переповнені королівськими, пишними, казково багатими скарбами, що дивують археологів.