Після злучення тварина сумна
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2013
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-1515-87-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Після злучення тварина сумна». Краткое содержание книги:
Радикальна українська проза! Чорний гумор!
Читати обережно!! Можливий культурологічний шок!!!
Не бажане читання цієї книги людям з обмеженими розумовими здібностями, адептам різних людоненависницьких та тоталітарних ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії, соціокультурних та психопатичних станів, спричинених браком освіти, культури та виховання, людям із ознаками “совкового дебілізму”, особам, яким не виповнився 21 рік, вагітним жінкам та тим, хто керує транспортним засобом.
Всі збіги імен, подій та місць, описаних у цій книзі, з реальними людьми та об'єктами є випадковими і не ставлять на меті ніякого іншого завдання, окрім створення повноцінної художньої картини світу, часу і характерів описаних у творах.
Після прочитання цього попередження ЖОДНІ ПРЕТЕНЗІЇ НЕ ПРИЙМАЮТЬСЯ!!!
ЗАБОРОННЕ ЧИТАННЯ ЛЮДЯМ БЕЗ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ!!!
«Лящ зовсім збожеволів. Примушує нас ловити якихось своїх блядей», — зачувши ці слова, вона відчула, як кров ударила їй у голову, і відтоді сиділа нерухомо.
Вона стала перед ним мовчазна. Стояла і дивилася просто в очі. Він теж мовчав.
— Ось ми і зустрілись, — нарешті сказав він.
— Негайно відвезіть мене додому.
— Добре, тебе відвезуть, але спершу я хочу з тобою поговорити.
— Мені нема про що з тобою, говорити.
— А мені є. Сідай, будь ласка.
Мовчазна і підтягнута, у своєму темно-синьому пальті із двома рядами срібних ґудзиків, опустилася у невеличкий фотель біля каміну. Він теж сів у крісло, якраз навпроти неї. Чоловікові здалося, що вона слухає, і він почав шукати ту єдину, необхідну фразу, з якої почати розмову. Він, власне, був не майстер до балачок. Проте, як здалося чоловікові, він знайшов ту фразу, і звучала вона приблизно так: «Я закохався у тебе і хочу, щоб ти була поруч зі мною. Мені вже тридцять три роки і я багато чого маю... Але мені потрібна родина. Проста нормальна родина, діти... Я втомився від самотності й порожнечі, що мене оточують. Благаю тебе, не полишай мене, вислухай і дай мені шанс». Проте тепер, коли вона стала перед ним, ті прості слова загубилися в його голові, і чоловіка лихоманило, як у гарячці.
— Повір, — почав він і зробив широку паузу, — я не хотів, щоб так вийшло...
— Як вийшло? — різко і голосно перепитала вона.
— Ну, так, як вийшло...
— А як вийшло?
Чоловік затнувся і почав покусувати нижню губу. Він відчував, що розмови не вийде. Знову повисла напружена мовчанка. Чоловік дивився на свої руки, жінка дивилася на чоловіка.
— Відвезіть мене додому, — знову стиха крізь зуби мовила вона.
Чоловік мовчав. Він уже згадав ті слова, які приготував заздалегідь, чекаючи на зустріч з нею: «Я люблю тебе і хочу, щоб ти була поруч зі мною». Але тепер вони видалися йому такими безглуздими, як діалоги з латиноамериканських телесеріалів типу «Красуня і чудовисько».
А й справді — «мовчазне чудовисько», а навпроти — тендітна красуня.
Опустивши очі додолу, він дивився на свої руки і відчував, що йому протистояла сила, об яку, мов тонкі шпички, ламалися усі його слова. Чоловік підвів очі і зустрівся з її поглядом, сповненим вогненної ненависті. О, з таким поглядом він часто зустрічався у своєму житті. Можливо, він не знав, що робити з поглядом, у якому сяяла любов, а от що робити з поглядом, у якому світилась ненависть, чоловік знав добре. Чоловік посміхнувся і розслабився.
— Ти звідси нікуди не поїдеш! — мовив він. — Тут я наказую, що кому робити. Зваж на це. Зараз нам принесуть вечерю, а потім я відведу тебе до твоєї спальні. Ти залишишся тут, бо мені так хочеться. І не дивися на мене, мов хижий звір, я тебе не боюся.
З тими словами чоловік узяв зі столика телефон і наказав подавати вечерю.
Через хвилину на срібному візку вкотили у камінний зал вечерю.
— Що будеш пити? — спитав чоловік у неї.
— Нічого, — спокійно відказала вона.
— Залиште горілки й сухого червоного вина, — наказав він прислузі. — Ти будеш пити червоне сухе вино, а я вип'ю горілки.
Коли він наливав вино і горілку в келихи, вона побачила, що у нього тремтять руки. І раптом зрозуміла, що цей чоловік слабкий. За усією цією впевненістю, гучним тоном, яким він віддавав накази, ховалися розгубленість і хаос, що царювали в його душі. Сила лише прикривала внутрішню непевність у собі й своїх діях. Від тих думок жінка теж посміхнулася. Тепер в очах у неї не було ненависті, в них сяяла зневага до чоловіка, котрий уявив себе її владарем.
— Ну, добре! — погодилася вона — І я вип'ю горілки. Наливай, «данєцкій»! Як хоч звати тебе?
— Сергій!
— Сєрьожа...
Чоловік наповнив два келишки і один подав їй.
— То за що будемо пити?
— За знайомство! — вона разом перехилила келишок. Випив і чоловік.
— Ну, що, ти хочеш мене? — запитала вона прямо, і очі в неї запалали дивним блиском. Чоловікові навіть здалося, що з неї спала машкара набундюченої злюки і тепер перед ним сидить нормальна людина, з якою можна було про щось поговорити.
Він би і хотів відповісти: «Ні, я тебе не хочу. Я хочу просто сидіти й розмовляти з тобою, дивитися у твої очі і, можливо, сказати тобі ті слова, які приготував, чекаючи на тебе». Але взяв сумнів, що вона його правильно зрозуміє. У голові, у грудях, у всьому єстві сиділо ідіотське переконання, що чоловік мусить бути справжнім чоловіком, а надто наодинці з жінкою. І чоловік учинив цілком по-чоловічому. Він сказав:
— Так, я хочу тебе.
І знову здалося, що десь у повітрі війнуло присмаком дешевих телесеріалів та глянцевих журналів.
Усе відбувалося зовсім не так, як він того хотів. Не було тихої розмови очі в очі, не було можливості, трохи розслабившись, відкрити їй своє серце. Знову, чорт забирай, вона поводилася так, як хотіла.
— Ну, то наливай ще по одній і ходімо до тебе нагору, — сказала жінка і потягнулася усім тілом. — У мене вже півроку не було чоловіка, а у тебе тут так затишно. Ти знаєш, я поводилася, як дурепа. Мені соромно і ні про що не хочеться тепер говорити. Вибач, коли можеш. Я, правда, хочу спати і мені потрібен сильний чоловік. Ти ж сильний?
Вони піднялися нагору. У велику спальню, де стояло розкішне ліжко, а на вікнах були теракотові портьєри.
— Я зараз, — і за мить зникла у ванній кімнаті.
З-за дверей почувся плюскіт води, а через декілька хвилин вона вийшла з ванної, прикрившись самим лише білим махровим рушником.
Далі почався сон.
Вона текла по чоловікові ручаями. Її вуста дотикалися до нього, мов прохолодні пелюстки орхідей, довгі пальці пестили і голубили, пурхали, мов метелики, зриваючи з чоловіка одіж. Вона притискалася до чоловіка усім тілом, а він напружувався, наливався потугою, і в грудях у нього народжувався вулкан.
Коли вони опускалися на ліжко, і чоловік захотів стати її володарем, вона вперлася руками у його груди і ніжно промовила:
— Зажди, мені хочеться зробити тобі приємно.
Сяючи зволоженими очима, хитнулася вона вбік, стекла, перебираючи вустами по грудях і животу вниз. Чоловік відчув жагучий дотик вологих жіночих вуст й в знемозі закрив очі, відкинувшись головою на ліжко. Вона робила неймовірне. Такого щастя і такої насолоди чоловік не звідував ніколи. Йому здалося, що цілі сонми янголів підхопили його на свої крила і несуть у високу далечінь. Їхні крильця б'ються і лоскочуть спину, потилицю, ноги, а поруч звучать хорали, і з грудей у чоловіка вирвалася солодка пісня.
Але та пісня нараз перетворилася на шалений крик. Мільйони, мільярди вогняних куль вдарили в голову, і чоловікові здалося, що в нього розірвався череп. Не тямлячи, що сталося, він за мить побачив дике обличчя не янгола, а демона із скривавленою пащею, який, вихаркнувши із себе кавалок живої плоті, що стікав кров'ю, крізь зуби хижо процідив:
— На, удавися своїм хуєм, тупий данєцкій дебіл!
І тоді він вдарив демона у обличчя. Він бив по тому обличчю ногами, руками, усім тілом. Бив до скону, аж поки той не затихнув на підлозі, заломивши руку за голову.
Усе те згадував чоловік, сидячи тепер один у порожній квартирі біля барної стійки.
Біль унизу живота, здавалося, трохи втамувався, перетворився на одну монотонну кантилену, не спалахував і не бився, накочуючи хвилею темряви.
Поволі чоловік опустив праву руку у кишеню пальта і витяг мобільний телефон, витягнув зубами антену, набрав великим пальцем соль-мі-соль-до-фа-дієз-ре-фа і підніс слухавку до вуха.