Після злучення тварина сумна
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2013
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-1515-87-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Після злучення тварина сумна». Краткое содержание книги:
Радикальна українська проза! Чорний гумор!
Читати обережно!! Можливий культурологічний шок!!!
Не бажане читання цієї книги людям з обмеженими розумовими здібностями, адептам різних людоненависницьких та тоталітарних ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії, соціокультурних та психопатичних станів, спричинених браком освіти, культури та виховання, людям із ознаками “совкового дебілізму”, особам, яким не виповнився 21 рік, вагітним жінкам та тим, хто керує транспортним засобом.
Всі збіги імен, подій та місць, описаних у цій книзі, з реальними людьми та об'єктами є випадковими і не ставлять на меті ніякого іншого завдання, окрім створення повноцінної художньої картини світу, часу і характерів описаних у творах.
Після прочитання цього попередження ЖОДНІ ПРЕТЕНЗІЇ НЕ ПРИЙМАЮТЬСЯ!!!
ЗАБОРОННЕ ЧИТАННЯ ЛЮДЯМ БЕЗ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ!!!
Пам'ятаєте землетрус у грудні 1988 року в Спітаку в Арменії — 25 тисяч загинуло, майже півмільйона без даху? Уся країна допомагала, та що там країна — увесь світ! Так от йому з хлопцями так якось дуже вдало вийшло «розвантажити» два літака з гуманітарною допомогою з Європи, саме у Донецькому аеропорту. Вибрати звідти харч — консерви, сухе молоко, ліки, а ще палатки, теплі ковдри та безліч різного західноєвропейського краму, а у Спітак під виглядом гуманітарної допомоги з Заходу відправити клумаки із уживаним одягом, який позбирали у всій Донецькій та Луганській областях. То був перший капітал. А потім поїхало-закрутилося! Перший мільйон баксів готівкою він тримав у руках навесні 1992 року, коли разом із друзями відправив з Одеси до Італії пароплав, набитий кольоровими металами. До речі, пароплав теж був вже проданий на металобрухт. Розпилювали на метал і продавали на Захід усе — заводи, обладнання шахт, бойову техніку. За два роки фірма «СхідМеталТраст», де він значився засновником, офіційно отримала прибуток в еквіваленті 20 тисяч доларів. Насправді ж доходи були в сотні разів більшими. За ці гроші будувалися торгівельні центри, нічні клуби, будинки, бензоколонки, безжально винищувалися конкуренти... він вже й ліку не мав, скільки їх було закопано під тими териконами, про які славний трубадур донецького краю Іосіф Кобзон співав «І в забой отправился парень молодой...»
А потім донецького краю стало замало, бо після вбивства Батия у 1996 році почався величезний переділ і знову знялася така стрілянина, що у ментів паперу не вистачало складати акти про вбивства.
І от на початку минулого року чоловік придбав у Кончі-Заспі розкішний особняк у староанглійському стилі й квартиру в Києві і затіяв будівництво грандіозного ділового центру на площі Льва Толстого, де було б усе — і офіси, і банки, і шикарний ресторан з терасою на останньому поверсі. І, здавалося, не було краю його звеличенню, владі і статкам! Але долі судилося вчинити інакше...
Поволі авто викотилося на майдан Незалежності.
Чоловік повів очима ліворуч, повів праворуч — ані душі. В сірій вранішній імлі, яку ще прорізало золотаве світло нічних ліхтарів, не було жодного руху.
— Еге, та ти мертвий, Києве?! — закричав чоловік і натиснув на якусь кнопку.
У нього над головою відкрився люк, і прохолодне ясне повітря війнуло в салон. Випроставши вгору руки, чоловік ухопився за краєчок даху, підтягнувся і висунув у люк голову. «Розумне» авто котило на автопілоті зі швидкістю не більшою, ніж хода звичайної людини.
Київ спав, і йому снилися чудернацькі кумедні сни. Півторатисячолітньому місту снилося, як пласкими грудьми Хрещатика повзе біла коробочка, а в ній сидить невелике жабенятко у кашеміровому пальті, й кричить щось, і вимахує руками. Від того видовища Києву ставало смішно, і він посміхався уві сні, ворушачи кошлатими бровами. Київ спав на усіх своїх семи пагорбах і лагідна, пухка земля, мов піч, гріла його знизу, а згори старече тіло вкривала тепла ковдра весняного неба.
— Києве!!! — кричав чоловік, звертаючись до башти із мертвим табло електронного годинника на будинку профспілок, до готелю «Москва» і до арки Воз'єднання, що блищала попереду. — Я тебе зробив, Києве!!! Я трахнув тебе! Ти чуєш, Києве?! Твій мурашник дохлий, Києве! Я — твій господар, чуєш?!
Чоловікові хотілося ухопити столицю за петельки, трясти його, бити по обличчю, давати копняків під зад, як те зробив з Василем, але натомість чоловік лише хапав руками повітря, а Київ спав, байдужий до всіх його бажань і волань.
— Києве, я тебе ненавиджу! Хуй з тобою! На, удавися!
З тими словами він вийняв з кишені целофановий пакетик і жбурнув ним у бік центрального міського Майдану, а потім, знову завалившись на сидіння, випорпав з кишені декілька шоколадних цукерок і запхав їх до рота. Обличчям в нього котилися сльози.
Від тієї самої миті, як у нього перед очима з'явилася ВОНА, чоловікові смертельно хотілося сказати лише: «Це — сон! Нічого не було! Ти є жива і чекаєш на мене у Конча-Заспі! Пробач. Я хотів сказати, що я люблю тебе, що я не можу без тебе. Весь світ для мене — це тільки ти! Але я не знав досі таких слів. Я не міг проректи їх, хоча вони і стояли у мене в горлі. То були б не мої слова. Виходило б так, що я зрікався самого себе, а цього я зробити не міг. Я знав, що світом править сила і ненависть...»
— Світом владарює любов і мудрість, — казала ВОНА. — То тобі так здавалося, що світом править сила і ненависть, насправді це не так. Любов сильніша за ненависть, а мудрість сильніша за силу.
— Але я не знав того, не знав! — промовляв чоловік до НЕЇ. — Ти мусила відкрити мені очі!
— Я і прийшла у світ для того, щоб відкрити тобі очі. Тепер ти все знаєш. Усе на цьому світі робиться від любові, й усі ми виконуємо божественний задум. Рівний зустрічається з рівним, і зоря зустрічається із зорею, аби спалахнути вмріть І зникнути у Просторі Всесвіту.
— І ти прийшла, щоб розказати мені про це, щоб відкрити мені очі?!
— Так, я прийшла провести тебе через вогонь випробувань, і моя смерть була вже написана на небесах. Той, хто мене послав, хотів, щоб через мою смерть до тебе прийшло прозріння.
— А далі, що далі?
— Тобі вирішувати.
— Я хочу бути з тобою! Простягни до мене руки!!! Простягни!!! — кричав до неї чоловік, але ВОНА не простягла до нього рук, як він не благав, а просто дивилася на нього своїми усміхненими очима, і чоловік упізнав у тих очах свою власну посмішку. Ту, яку він так любив. Але в її усмішці не було ненависті. В її очах, в її усмішці світилася любов. І від того бився і здригався в чоловікові скажений звір, він не хотів, щоб чоловік повірив у те, що любов сильніша за ненависть, він не хотів утрачати це тіло, в якому міг вершити свої темні справи на цій землі. Звір волав і бився, і здригалося тіло, і ревло у нападі ненависті до усього світу й до самого себе. Смертельно поранений стрілою любові звір умирав у страшних муках і, передчуваючи власну смерть, хотів наробити на цій землі якомога більше зла.
Авто викотило на Європейську площу, і йому назустріч ступила людина у формі, вимахнувши в повітрі чорно-білою паличкою, що світилася зсередини. Натиснувши щосили на педаль газу, чоловік спрямував сяйнистий капот машини прямісінько на сяйво палички. Почувся глухий удар, і паличка відлетіла кудись убік. Машина, ревнувши двигуном, обминула клумбу в центрі площі і покотилася униз Володимирським узвозом.