Після злучення тварина сумна
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2013
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-1515-87-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Після злучення тварина сумна». Краткое содержание книги:
Радикальна українська проза! Чорний гумор!
Читати обережно!! Можливий культурологічний шок!!!
Не бажане читання цієї книги людям з обмеженими розумовими здібностями, адептам різних людоненависницьких та тоталітарних ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії, соціокультурних та психопатичних станів, спричинених браком освіти, культури та виховання, людям із ознаками “совкового дебілізму”, особам, яким не виповнився 21 рік, вагітним жінкам та тим, хто керує транспортним засобом.
Всі збіги імен, подій та місць, описаних у цій книзі, з реальними людьми та об'єктами є випадковими і не ставлять на меті ніякого іншого завдання, окрім створення повноцінної художньої картини світу, часу і характерів описаних у творах.
Після прочитання цього попередження ЖОДНІ ПРЕТЕНЗІЇ НЕ ПРИЙМАЮТЬСЯ!!!
ЗАБОРОННЕ ЧИТАННЯ ЛЮДЯМ БЕЗ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ!!!
— А я кажу, що Київ, блядь, то повна провінція! Москва пішла вперед на двадцять років!
Розхристаний безнадійно махнув на неї рукою і, бовкнувши у мікрофон: «Расія гуляє», продовжив:
— У той час, як стоять заводи, і в нас у країні майже нічого не виробляється, ми — люди культури — робимо велику справу і народжуємо вітчизняний шоу-бізнес. Ми починали з маленького приміщення, яке орендували на мотоциклетному заводі, а тепер маємо і власний павільйон для зйомок, і найкращу у світі апаратуру, і найкращих у світі фахівців. Ще п'ять років тому на банківському рахунку у нас лежало сто п'ятдесят доларів, а тепер ми запросто можемо запросити у гості до цього найкращого в Києві нічного клубу своїх добрих друзів і колег з інших каналів.
— Ура-а-а-а! — заволав хтось із дальніх столиків козлячим тенорком, у якому легко було розпізнати голос популярного телеведучого ток-шоу «Паб Сизий пес» Коті Петренка.
— Котю, не будь підарасом, я тебе прошу, якщо ти обкурився, то хоч поводься пристойно. Тут тобі не телебачення!
Столиками пробіг легкий сміх. Дехто був і не такий п'ятій, щоб не оцінити дотепного жарту оратора. Той продовжував:
— З'являється талановита молодь. Сьогодні ви бачили наших вихованців: Юрка Гурченка, Олю Примакову, гурт «Вода-життя» і шоу-балет «Арт-денс». Ви бачили, які вони талановиті люди. Ми з ними піднімемось круто, і в цьому сумнівів немає.
— Му-да-ки! — по складах і голосно, так, щоб чули всі, прорікла п'яна московська землячка, але оратор, вочевидь призвичаївшись до її епатажної поведінки, наче не звертав на те уваги.
— Зараз ми знімаємо три кліпи, які вийдуть в ефір наступного місяця, і тоді ви побачите наш рівень. MTV відпочиває. У нас працюють найкращі українські кліпмейкери і стилісти. Режисер Єгор Сьомов придумав нам новий імідж. А він, як ви знаєте, сьогодні перший в Україні!
Режисер Єгор Сьомов не чув оратора, бо був п'яний, як квач, і зависав біля бару зі своєю дружиною, актрисою та манекенницею Сніжаною Бровко — підірваною на усю голову, лисою (голеною наголо) чувіхою майже під два метри зростом. Сніжана теж була «готова», а ще трохи обкурена, і все Намагалася загасити сигарету у вусі свого чоловіка, раз у раз приговорюючи: «Та ти ніхто і звати тебе ніяк... Якби не я, то ти б уже давно помер би під парканом!» Єгор з тривогою крутив головою, ухиляючись від її недопалка та ідіотських повчань, аж поки, не витримавши п'яного пресингу, не побіг куди подалі від цієї стервозної бабери.
Спіч тривав.
— А тепер, дорогі друзі, сюрприз! — заявив оратор. — Так би мовити, апофеоз нашого свята! Прошу вимкнути світло!
«Мудило» у повній темряві гаркнув у мікрофон «раз, два, три!», і тієї ж миті з правої куліси під музичний супровід «Хеппі бездей ту ю» на сріблястому візку вивезли гігантський торт, на верхівці якого палали п'ять товстенних свічок. Продюсер підійшов до торту і щосили дмухнув на вогонь. Вогонь колихнувся і загас.
«З днем народження, канале!» У-у-у-у-у, Я вас всіх люблю-у-у-у!» — заволав наостанок, сходячи зі сцени під бурхливі оплески і віддаючи мікрофон ведучому Юрі Горбункову.
— Ну що ж, дорогі друзі, — продовжив той, — як казав великий лікар десятого століття Ібн Сінна Авіценна: «Кілокалорії, спожиті у вигляді святкового торту, на тлущ не перетворюються»! (Легкий сміх в залі). Тому можете дозволити собі зайвий шматочок цього солодкого шедевру, а я нагадую, що у нас попереду виступ самої Примадонни... (бурхливі оплески в залі), а поки що на сцені балет «Арт-денс» під керівництвом Міті Хуліденко!
Зачулися вступні сурми композиції Горана Бреговича «Калашніков», і на сцену вибігли з півтора десятка веселих молодих людей у строкатих костюмах. Гості ж, мляво поплескавши в долоні, потяглися до торту.
Як чоловік опинився у нічному клубі, він не пам'ятав. З самого ранку він почав нюхати білий порошок, а коли він це робив, то в нього ставалися провали в пам'яті. Згадував лишень, мов крізь туман, як хтось його тягнув за рукав примовляючи при тому: «Поїхали, буде весело...»
Він не те, щоб не хотів сюди їхати, він просто не хотів їхати нікуди. Він хотів поїхати до себе в заміський будинок, взяти дорогою курв і нюхати там з ними білий порошок, нюхати і пити, пити й нюхати, носитися домом, стріляти з автоматів по місяцю, плигати у басейн, трахатись, бити посуд, щось волати до повного очманіння. Але друзі посадили його в авто, мотивуючи тим, що «найкращі курви Києва там!» І ось він в «Голівуді».
Один з друзів дістав із кишені невелику срібну табакерку, протер ліктем піджака поліровану поверхню столу і сипонув на неї з табакерки трохи білого порошку. Розділив кредитною карткою «Віза» купку навпіл і виклав з порошку дві доріжки. Відтак витяг з кишені нову стодоларову купюру і згорнув її у тугу трубочку.
Встромивши трубочку у праву ніздрю, втягнув у себе спершу одну доріжку білого порошку, а потім, змінивши ніздрю, увібрав і другу. Проробивши це, друг захекався, крекнув і на очах у нього виступили сльози, а самі очі миттєво і натужно почервоніли.
— Будеш? — спитав у чоловіка, збираючи пальцем зі столу залишки білого порошку і натираючи ними верхні ясна, але той його не чув.
У ту мить чоловікові було видіння.
Йому примарилася Африка. Він затих у своєму кріслі, витягнув ноги і зачаївся, поводячи тільки очима туди-сюди. Люди зникли, натомість з'явилися олені, бізони, мавпи і жирафихи з носорогами. Носороги у дорогих костюмах були як у броні, а жирафихи у леопардових манто. Хто з тарілками у руках, хто з келихами, хто з сигаретами.! Чоловікові здалося, що очі його набули таємничої здатності бачити крізь тіла й стіни, а вуха — розуміти звірину мову. На невеликому помості, що скидався на гірське плато, билися у конвульсіях чотири руді койоти. На денс-майданчику велике стадо антилоп товкло ногами пожовклі трави.
Ось, здалося чоловікові, бачить він, що заховався у туалеті рогатий олень. Витяг з кишені товсту цигарку, запалив, зацмулив з кимось на пару, і от уже в оленя з-під шкіри пробиваються, лізуть на світ чорні крила. Зірвався, полетів, встряг у натовп своїми рогами і вже з кимось б'ється. А оно трохи подалі ладна самичка у білих штанях зі своїм кнурякою. Дивиться на неї всохлий борсук, очей відірвати не може, а підійти — зась! Боїться кнуряки. А самичка, самичка... Довгонога, струнка, живіт з-під коротенької маечки визира... Руки над головою підняла і в'ються ті руки, мов паруються навесні закохані змії.
А он, неподалік за столиком — пес. Ще декілька хвилин тому то був відомий естрадний співак, Народний артист України, а тепер — пес. Поруч з ним дружина — лисиця у чорнобурках. За спиною у пса в'ється якась потворна тінь. Та тінь щось постійно сичить псові на вухо, і пес ковтає слину і благально дивиться на дружину: «Ну, хоча б краплиночку, люба!» — шипить підшитий алкоголік.
— Коханий! — відповідає йому лисиця, — ти ж знаєш, що тобі не можна, ти ж ліки п'єш. Один ковток, і ти — мертвий!
Але пес не слухає лисиці... Чкурить кудись убік і за десять хвилин повертається справді «мертвий». «Скотиняка!» — і знов лисиці тягти на собі цього миршавого пса у лігво...
Дива відбуваються у цьому «Голівуді», де люди легко втрачають людську подобу і перетворюються на справжніх тварин. Гибле місце, побудоване на кістках. Епіцентр трагедії 1961 року, коли селевий потік з Бабиного Яру знищив усю Куренівку.
Чоловікові здалось, що він втрачає розум і божеволіє. Він заплющив очі й провів по чолу рукою. Крізь розчепірені пальці подивився довкіль себе. Видіння не щезали.
Нараз музика замовкла, і чотири койоти, що створювали електронний гамір, звалили зі сцени, і на ній знову з'явився пінгвін-шоумен у чорному смокінгу. Чоловікові захотілося у нього чимось запузирити, і він уже ухопився за пляшку... Але тут пінгвін прорік якісь слова, і увесь найт-клуб струсонув страшний крик: «Примадонна-а-а-а-а!»