Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
— А зараз виступає одна із найталановитіших солісток Львівського Національного оперного театру… — враз долинуло до моїх вух і я миттю переорієнтувала свої думки на роботу.
Катря увесь цей час уважно, лише похитуючи раз у раз головою, наче сова, слухала подругу. Вона уявляла деталі інтер’єру розрекламованого готелю і буквально бачила, як Віола встає у центр уявної сцени, усі розмови вщухають. І після коротенького вступу вона починає сеанс гіпнотичного співу… Її золотаво-іскристе вбрання зі стразами довершує піднесену атмосферу вечірки.
— Під мінусовку я спочатку виконала відомий кросовер «Adagio», — вела своє Віола. — Це відразу полонить не надто заангажовану класичним репертуаром публіку. А згодом, вигідно виграючи на контрасті, заспівала акапелло дві народні пісні «Чотири воли» та «Ой, не світи місяченьку». Звісно, це провокує бурю оплесків та захоплених вигуків «браво».
Я відспівала і вже майже вийшла, та раптом почула з-за спини:
— Віоло, привіт!
— Добрий вечір… Я вас ще при вході помітила е…
— Тетяна, — нагадала своє ім’я жінка, тінь неприязні промайнула на її усміхненому обличчі. — Ти чудово виступила. Нам приємно тебе бачити тут.
Тут же до нас підійшов і він… він — чоловік Тетяни, Віктор. Тоді я його сприймала лише у такому амплуа.
— Ти — співала неперевершено, — він поцілував мені руку, а поглядом спустився уздовж. — Бравісимо!
— Дякую, Вікторе! — я від такого міряння одразу зніяковіла.
— Може приєднаєшся до нас, — запросив він, кивнувши у бік щедрого столу.
— Ні-ні, дякую. Я не можу. Ми вже скоро будемо від’їжджати.
— Тоді хоча б вина, — наполягав Віктор.
— Мені ще треба переодягтися і здати номер, — пояснила я поспішно.
— То ви тут зупинялися з Андріаном? — поцікавилася Тетяна.
— Я одна. Всього на час виступу…
— Віоло! — тут переді мною з’явився бозна звідки губернатор. — Прийміть мої щиро захоплені вітання.
— Вибачте, — я збентежено посміхнулася Тетяні і Віктору і обернулася до голови, який уже впевнено тримав мою руку у своїй.
— Дозвольте вам відрекомендувати пана Євгена Ольштинського, очільника Організації інвалідів у нашій області. Пан Євген має намір налагодити випуск найсучасніших інвалідних візків однієї німецької компанії…
— О, та це зовсім не те, про що я хотів просити пані Віолу, — сказав солідний сивочолий мужчина в інвалідному візку.
Він взяв з мене слово дати невеличкий благодійний концерт у Товаристві неповносправних і тут же від’їхав, попрощавшись. Губернатор поспішно «потягнув» мене за скляні двері зали. Віктор і Тетяна із удаваним розумінням кивнули нам навздогін.
— Уявляю їх діалог після твого зникнення, — закинула Катя подрузі.
— Який діалог? — здивувалася Віола.
Психолог спробувала змоделювати ситуацію:
— Пихата вона стала якась. Тобі так не здається, Вітю?
— Ну, може трохи. З її даними… — спробував виправдати тебе Віктор.
— Аякже… „зупинилася в номері на час виступу“, — саркастично змавпувала твої слова Тетяна. — Та чи не з губернатором на той час?!
— Дурниці. Не фантазуй, — Вікторові напевно стало не по собі від таких думок.
— Хіба ти не бачиш, як той на неї ґапиться? І пригадай: він має слабкість до співачок. Ким була його перша дружина?! І де вона зараз? Вже й не пригадую її імені, -- аргументувала його дружина.
— Я теж не пам’ятаю. Ти додумуєш те, чого не знаєш. Йдемо краще до столу».
Думаю, що приблизно так Віктор завершив не вельми приємну розмову.
Віола почувалася, наче на неї натягли гамівну сорочку.
— Ти екстрасенс, Катю?! — вигукнула Віола.
— Ой, що ти! Просто професіонал, — посміхнулася подруга.
— А у моїй голові якраз і крутилися такі полохливі запитання: «що про мене подумають знайомі, що так несподівано тут з’явилися? І що уявлятиме собі Андріан, якщо це дійде до його вух?!» Мої пальці і долоня парадоксально крижаніли, вхоплені гарячою рукою малознайомого чоловіка. Кожна секунда видавалася нестерпно довгою, хотілося провалитися на місці, щоб не перебувати у такій неоднозначній ситуації. Я вже чортихалася, що пристала на його пропозицію допомогти виправити ситуацію з сукнею. Та враз він, ніби відчув мій дискомфорт, зупинився, і не без почуття власної гідності запитав:
— Я сподіваюся, зможу потрапити на вашу прем’єру за особистим запрошенням?