Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
В одній із шухляд, серед огризків олівців, пляшечок з-під чорнила і старих гумових печаток, я бачу річ, яка заставляє бурхливо забитися моє серце, — цоколь радіолампи. Верхня частина відсутня.
Непомітно для пані Маржакової кладу його до себе в кишеню. В око впадає напис грецькими літерами «Гамма» і число 414. Хоч я ніколи не був пристрасним радіоаматором, проте моїх знань цілком досить, щоб встановити — такі лампи вживаються для радіопередавачів.
З підкресленою чемністю кажу:
— Пробачте, пані Маржакова. Дякуємо вам за все. Але для нас тут немає нічого цікавого.
Бачу, як вона заспокоюється і навіть запрошує нас оглянути іншу кімнату. Перше, на що я там наштовхуюсь, — саморобний радіоприймач. Він дивує нас своїми розмірами. Тепер я розумію, чим захоплювався Маржак. Та не кажу про це жодного слова, хоч і помічаю слід зірваного кабеля, який ще зовсім недавно простягався над підлогою.
Чемно вклоняюсь, і ми виходимо.
Моментально Гонзик Тужима, на прізвисько Тужка, дістає наказ. А згодом до мене в кабінет заходить досвідчений експерт. Він крутить у руці цоколь і потім каже:
— «Гамма-414» — це лампа для передавача, який працює на коротких хвилях до тисячі ват.
— А можна поставити її на аматорський передавач?
— Можна, — відповідає експерт. — Це так званий індуктор з стабільним вібратором. Варт лише цією цяцькою впіймати потрібну хвилю, і вона вже нікуди не втече. Як бачите, зручно і досить практично.
— Дякую. А чи не поїхати нам ще в одне місце?
— З охотою.
Ми їдемо на завод, де працює старший син Маржака Еміль. Викликаємо його з цеху. До нас підходить червоний, насуплений хлопець.
— Знову відносно тата? — незадоволено запитує він.
Я киваю.
— Скажіть, ви що-небудь петраєте в радіо?
Він кидає на мене стривожений погляд і несміло каже, що так.
— Ну, а ваш батько, — одверто питаю я, — був пристрасним аматором радіо?
Нігті правої руки хлопця вгризаються в долоню. Та я й виду не подаю, що бачу це.
— Мій батько? — перепитує він. — Так, у вільний від роботи час він цим захоплювався.
— У нього був передавач?
— Передавач? Ні, у нас був лише приймач.
Бачу, що хлопець злякався. Спокійно кажу:
— Не бійтеся, пане Маржак. Передавача у вас немає — його вже хтось розібрав.
— Розібрав? Хто? Я?!
— А хто ж? Якби ми ліпше пошукали, то, може, знайшли б там і не такі речі, як ось ця.
Я розкриваю долоню й показую йому знайдений цоколь.
— У спальні ваших батьків було прокладено кабель. Від нього лишилась тільки смуга й дірки на плінтусах. Куди ви діли його?
Хлопець похилив голову. Потім ледве чутно мимрить:
— У тата не було дозволу.
— Я знаю це, пане Маржак.
— Він намагався його дістати…
— Не брешіть. Його передавач працював нелегально. І робив він це цілком, свідомо.
Хлопець зізнається в усьому. Він запакував передавач у ящики з-під вугілля і заховав у сараї.
— Ходім, — кажу я, — подивимось та поговоримо про все як слід.
Усе йде як по маслу. Мої люди взяли передавач. Він так виглядав, ніби вже ніхто не збирався ним користуватись. Еміль клявся, що вони хотіли щонайскорше позбутись його. Експерти повідомили: у передавачі багато закордонних деталей.
Ніхто з сім'ї вже нічого не приховує. В шпигунстві батька вони участі не брали. Всі передачі він ловив своїм «аматорським» приймачем. Членам сім'ї нічого не казав, дома теж його ніхто не навідував. Правда, іноді, потираючи руки, вигукував:
— Нічого, скоро повернуться старі часи!
Маржак приховував од сім'ї всі свої знайомства, серед яких знайомство з Криштофом було для нас особливо цікавим. Більше про діяльність Маржака нам зараз навряд чи вдасться дізнатись, але ми вже намацали дві ланки в організації Лебруна. Це, безумовно, насторожить і шпигунів.
Уявляю собі, як буде триматися Давид Б. Криштоф. Адже завдяки фатальному номеру 29 511 він потрапив на слизьке. Я майже певен, що він спокійнісінько повернеться до Праги: про розкриття таємниці номера йому невідомо, а операцію з Маржаками проведено надзвичайно обережно.
Я наказав радистам чатувати вдень і вночі біля передавача. Одначе прийняти що-небудь для Маржака їм так і не вдалося. Чи то через якісь технічні перешкоди, чи, може, шпигуни притаїлися після історії з Мартою. Крім того, якщо Давид Криштоф знає більше, ніж мені здається, можна чекати, що він обов'язково щезне. Куди він поїхав — установити не вдалось. Мабуть, краще діждатися того дня, коли він з'явиться до суду. Цікаво, прийде він туди чи ні?