Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
— Авантюрист?
Криштоф здвигує плечима.
— Дивлячись, який зміст вкладати в це слово. Так, у молоді роки він доволі-таки помандрував по світу. У двадцять взяв шлюб з якоюсь артисткою. Кинув її. Вона, казали, розбилась, упавши з трапеції. Та пізніш виявилось, що це брехня. Лебрун просто не турбувався про неї, бо мав одружитися ще раз. Тоді він був уже батьком позашлюбної дитини.
— Ви знаєте якісь подробиці?
— Лиш те, — відказує Криштоф, — що він мало не став двоєженцем. Я одмовляв його. Нарешті без його згоди поговорив з матір'ю тої дитини. Здається, звали її не то Владова, не то якось інше. Вона сама потім залишила його.
Я гортаю сторінки справи, позначеної ініціалами «Р. Л.». Помітивши, що Криштоф замовк, кажу:
— Наша недостатня освідченість щодо Лебруна, пане Криштоф, є наслідком не лише байдужості тодішнього апарату. Ми всі вважаєм, що Лебрун багато дечого приховав про свої дії під час окупації.
— Вважаєте?
— Вам відомо, що Лебрун притягувався до суду за якісь махінації?
— Так.
— До того ж, він був вашим компаньйоном…
— Так, так! — підскакує Криштоф. — Я дещо пригадую.
Роблю вигляд, що не бачу його хвилювання, і, ніби між іншим, питаю:
— Як ви реагували на це?
— Зрозуміло, я був дуже пригнічений. Але він благав мене, обіцяв, що більше нічого подібного не повториться. Я простив його як здібного й розторопного працівника.
— Більше вам нічого невідомо, пане Криштоф?
Це питання трохи заважке для Криштофа, бо він не знає, що мені відомо, а що — ні. Тому й наважується на найбільш підходящу і безпечну відповідь:
— Ні. Більше я нічого не знаю. Може, він приховував од мене щось…
Я киваю головою: й таке можливе. Потім дуже ввічливо кажу:
— Ви не образитесь, пане Криштоф, якщо я висловлю те, що думаю?
— Будь ласка, — трохи підвівшись на стільці, він чемно кланяється.
— Приватні контори розшуку іноді займались доволі делікатними справами, чи не так?
— Так. Але я не бачу в цьому чогось поганого. Нам доводилось розшукувати якого-небудь нащадка багатого магната, котрий украв гроші у батька і втік з сумнівною дівицею. — Криштоф чарівно посміхається й додає: — Заявляти в поліцію про це не хочеться. Авжеж?
— А вам не здається, що спілкування з Людвиком Лебруном кидало й на вас тінь?
— О, я завжди був насторожі, — посміхається Давид Б. Криштоф. Еге ж, він не такий дурний, щоб видавати свого компаньйона!
— Дякую за приємну бесіду.
Поштиво кланяється, проте холодно. Я на прощання кажу йому кілька люб'язностей.
Коли він виходить, звіряю дати і кличу до себе Гонзика Тужиму. Він, як завжди, з'являється в застебнутому на всі три ґудзики піджаці. Під піджаком — яскраво-зелений светр, що його вив'язали старенькі тітоньки.
— Гонзику, — звертаюсь до нього, — мені потрібно взнати адресу цієї пані й негайно викликати її як свідка.
Я маю на увазі другу покинуту жінку Криштофа, з якою він жив під час спілкування з Лебруном.
Гонзик виймає вже відомий вам олівець і щось записує в блокноті.
Потім викликаю Карличка, хоч він і не мій підлеглий, бо займається криміналістикою. Та мені «підкинули» його на допомогу.
— Карличек, — кажу йому, — дізнайтесь, коли востаннє видавалась телефонна книга. Мені необхідно знати всіх абонентів, що мали номер 29 511. Крім того, розвідайте все про минуле Давида Бедржиха Криштофа.
— Ви щось маєте проти нього?
— Взагалі ні, він — людина нейтральна. Та надто вже дорожить своєю честю, коли заходить мова про його спілкування з Лебруном. Не хоче казати все, що знає. Можливо, тому, що й сам не ліпший за нього. Собака собаку далеко бачить. Довідайтесь, які в нього достатки та скільки витрачає. До мене він приходив у модному костюмі і в дорогих туфлях. Реглан теж з першосортного матеріалу. Я підготую вам усе, що мені відомо про Криштофа.
— Я виведу його на чисту воду, — обіцяє Карличек. Я вже зібрався йти, коли повернувся Гонзик Тужима.
— Ваше доручення виконав. А ось вам лист.
Лист! Довгастий білий конверт з адресою, одстуканою на машинці зі збитим шрифтом. Самі розумієте, наш брат все мусить брати до уваги.
Витягаю з конверта аркушик паперу, на якому всього кілька рядків. Підпис відсутній:
«Шукайте китайську шкатулку для сигарет. Якщо не знайдете, вам не розкрити таємниці!»
Мушу признатись, що в мене аж голова ходором ходить. Я кидаю все та йду в кіно, щоб трохи розважитись. Ось гасне світло. На екрані миготить фільм про шпигунів. Я рвучко підводжусь і йду геть. Терпіти не можу пригодницьких кінокартин.