Київські бомби
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6707-4
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Київські бомби». Краткое содержание книги:
Андрій Волох, молодий українець, вигнаний з університету за участь у протестах, теж бере до рук зброю. Тепер він — Полтава. І його подальша доля тісно переплітається з радикальним ватажком бойовиків Залізняком, професійним терористом Штерном, жандармським ротмістром Підвисоцьким та Фаїною — вдовою страченого революціонера, котра прагне помсти. Але чи в повній мірі прийнятні ідеї тотального терору для таких, як Полтава? Тим більше якщо терор — зброя не лише бойовиків, а й влади, яка з ними бореться…
Попросившись до нього на допит та бажаючи свідчити особисто Новицькому, терористка дуже потішила самолюбство Василя Дементійовича, котре на той момент зазнало надто сильного удару. Фрумкіна зажадала лишитися з генералом сам на сам, і коли її бажання виконали, зловила момент, кинулася на генерала, заскочила за спину, смикнула його голову вгору й полоснула ножем по сонній артерії. На щастя, Новицький усе ж таки не втратив сили та спритності, з нападницею впорався, але незабаром після цього замаху подав у відставку.
Це означало для охранки під керівництвом Спиридовича покращення становища: політичний розшук де-факто почав домінувати, хоча формально, згідно із діючим Статутом кримінального провадження, охоронні відділення залежали від жандармських управлінь. По суті ж, охранка отримала змогу брати до себе кращих, найздібніших із жандармерії та, що теж дуже важливо, суттєво збільшила для себе грошові надходження з державної скарбниці.
Ось таке господарство прийняв із подачі свояка підполковник Микола Кулябко.
Не маючи до того досвіду такої роботи, а найгостріші емоції отримуючи на іподромі, він за короткий час переконався: звісно, прикрим старим був генерал Новицький, який зараз губернаторствує в Одесі, — але й правду писав у листах на височайші імена!
Тиснув у своїх петиціях на те, що ось, мовляв, жандармські чини не місяцями й роками, а все своє життя, відтоді як присвятили себе службі, знаходяться на полі бою, на передовій. Отже, перебувають у воєнному стані. Якщо так, то після відставки жандармів слід прирівнювати до бойових офіцерів, ветеранів воєнних кампаній. Призначаючи відповідну пенсію та передбачаючи належні учасникам бойових дій пільги.
Хоча гріх старому служаці скаржитися на неналежне утримання й не відповідні до становища почесті, сперечатися з ним Кулябко не збирався. Адже, прийнявши Охоронне відділення, переконався на власні очі та на власній шкурі — правда, все правда. Кожен день мов на війні.
Нинішні вибухи на Володимирській — яскраве тому підтвердження. І не лише нинішні, це все раніше почалося. Таким раєм для бомбістів прийняв київський політичний розшук підполковник Кулябко.
Звісно, почався цей безлад не при ньому.
Здається, замахи тут готувалися чи не щодня, й рідкісний тиждень обходився без стрілянини та вибухів. Не завжди терористам вдавалося досягти мети, як-от у кінці минулого року, коли в одному з готелів на Подолі рвонуло — постраждала сама бомбістка, неповнолітня юдейка. Пригадуючи її доволі просте прізвище, Кулябко наморщив лоба, перетасував пам’ять — о, Каплан[30]. Точно, така собі Фаня Каплан, донька вчителя з Волинської губернії. Сама винна, треба обережніше з «пекельними машинами», пошкодила собі очі, лишилася наполовину сліпою. Утім, не це врятувало її від смертного вироку: гуманний, аж надто гуманний, на глибоке переконання Кулябка, військово-польовий суд узяв до уваги неповнолітній вік есерівки, вона отримала довічну каторгу. Між тим, на допитах визнала одразу — готувала замах не на когось там, на самого генерал-губернатора Сухомлинова, та ще й погрожувала, поранена та слабка: не вийшло того разу, значить, вийде наступного.
План очищення Києва від терористів підполковник Кулябко мав. Навіть узгодив його зі свояком, Спиридовичем, і вже почав перші кроки — дав команду створювати фальшиві бойові загони, аби приманювати діючі, витягуючи їх на світ божий. Тож до нинішнього дня Микола Миколайович вважав: знає, кого шукати, де і в якому напрямку діяти. Бо Охоронне відділення ще з часів свого заснування мало інформацію, котра не підлягала сумніву.
А саме: організатори терористичних груп, їхні учасники та керівництво всім рухом належали до юдейських прошарків населення. Незалежно від партійної приналежності: хоч більшовики, хоч соціалісти-революціонери, хоч анархо-комуністи, хоч звичайні анархісти.
Та Господи, називати вони себе могли ким завгодно. Безперечним лишався факт, що юдейська молодь терором просто марила.
Нічого дивного.
Більшість із них народилися лише два десятки років тому, коли політичний тероризм як єдиний дієвий метод почав, за влучним висловлюванням одного відомого петербурзького газетного полеміста, свій інкубаційний період. Вони виросли довкола терору. Нічого іншого, крім мало не щоденних повідомлень про ліквідацію одних бойових груп та появу інших. Вистромлюються, мов нові голови у лернейської гідри на місці зрубаних. Проте, зрозумівши частково за допомогою Спиридовича, почасти — сам, освоюючи ввірену йому територію, підполковник Кулябко до цього чергового невдалого для охранки дня вважав: природу бомбістів вивчив, значить, методи на них знайдуться. Власне кажучи, вже почали знаходитися.
30
…о, Каплан… — Каплан Фанні Юхимівна (Фейга Хаїмівна Ройтблат, 1890—1918) — терористка, тяжіла до анархістів. Після невдалої спроби замаху в Києві частково втратила зір. Більше відома своєю нібито причетністю до замаху на В. І. Леніна, у 1918 році була розстріляна.