Київські бомби
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6707-4
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Київські бомби». Краткое содержание книги:
Андрій Волох, молодий українець, вигнаний з університету за участь у протестах, теж бере до рук зброю. Тепер він — Полтава. І його подальша доля тісно переплітається з радикальним ватажком бойовиків Залізняком, професійним терористом Штерном, жандармським ротмістром Підвисоцьким та Фаїною — вдовою страченого революціонера, котра прагне помсти. Але чи в повній мірі прийнятні ідеї тотального терору для таких, як Полтава? Тим більше якщо терор — зброя не лише бойовиків, а й влади, яка з ними бореться…
— Вдалося ж усе, — знову озвався Вакула. — Слухай, не жени пороху. Шуму-грому вистачало, чиста тобі війна. Товариш прокурора вже на небі. Про нас узнали. Не злякаються — ми їм далі будемо рвати. Хіба не так треба робити?
— Вірно, — легко погодився Залізняк. — Але ми зібралися й організувалися не для того, аби шуміти голосніше. Треба показувати нашу здатність до реальних результативних дій. Нас повинні боятися ті, хто за вказівкою цього падлючого Столипіна пішов війною на наш народ. І нас мусить стати більше! Слід показати — наш народ уміє огризнутися та постояти за себе. Хтось проти?
Відповіддю було дружне мовчання.
— Чудово. Дякую. Значить, не слід зволікати з наступною акцією. Є заперечення?
Знову мовчання.
— Вважаємо, що домовилися. І з цим усе. Все зрозуміло, Полтаво?
— Дякую, що обійшлося без смертного вироку, Антоне.
— На здоров’я. І не пащекуй. Бо ми ще не чули, як тобі самому вдалося врятуватися… Там же фараонів налетіло, як горобців…
3
У своєму службовому кабінеті над широким столом — червоне дерево, спеціально замовляв, оплатили з казенних коштів — Сергій Підвисоцький повісив портрет прем’єр-міністра.
Спеціального циркуляра, котрим приписувалося прикрашати кабінети передусім портретами государя-імператора, ротмістр Київського охоронного відділення не бачив на власні очі. Хоча жило переконання: десь подібний припис напевне існує. Адже ще ніхто, особливо тут, у провінції, не ризикував перевірити на власній шкурі, що буде, коли не почепиш царську персону або знімеш її, примостивши на стіну замість неї іншу, не менш визначну особу.
Ротмістр Підвисоцький наважився так учинити лише цього літа. Демонструючи найперше собі, а вже потім — іншим, укупі з безпосереднім начальством, власне ставлення до Маніфесту Третього липня[33]. У розмові з підполковником Кулябком зізнався начальнику охранки щиро та відверто: давно чекав чогось подібного, адже країна за кілька останніх років зовсім розхиталася, розбовталася, надто багато поблажок під виглядом різних свобод отримало суспільство, яке виявилося до них не готовим. І через те — не надто стабільним.
Той день третього липня, коли цар Микола Другий розпустив у Петербурзі Державну думу, наблизив не хто інший, як прем’єр Столипін. У це Підвисоцький вірив свято: сам цар, на його думку, надто слабкий для прийняття будь-яких рішень. І взагалі, після того як імператор дозволив собі піддатися на вимоги бунтівників, віра ротмістра в силу монархії дала досить широку тріщину.
Тому він прилаштував над своїм робочим столом портрет саме пана Столипіна.
Ніхто ще не зробив ротмістру жодних зауважень з приводу того, що, мовляв, не та персона в казенному кабінеті. Про всяк випадок Підвисоцький мав щось умовно схоже на алібі: государя-імператора тут раніше не було. Тобто він не знімав царя, помінявши його на голову уряду, — просто віддав належне не менш високій державній людині. Між іншим, імператором призначеній, да-с…
Пильно й уважно стежачи за газетними публікаціями, де цитувалися виступи першого міністра, Сергій Іванович часом ловив себе на думці: а Петро ж то Аркадійович уголос говорить те, про що він, звичайний київський жандармський ротмістр, давно й багато думав. І, що характерно, думає надалі.
По суті, голова російського уряду майже дослівно озвучував переконання самого Підвисоцького, котрий вважав: не виросла ще російська політика до парламентаризму британського зразка, не може тут бути конституційної монархії, та й не скоро до цього імперія прийде. «Уряд буде боротися винятковими засобами, — але тільки тому, що зараз винятковий час, — говорив Столипін зовсім недавно, коли в містах після тривалого часу бодай на трошки перестали вибухати вулиці, площі, квартири й набережні. — Ніхто не зможе шляхом терору змусити уряд запроваджувати ті реформи, які ми не вважаємо за доцільне запроваджувати. Уряд вітатиме публічне викриття будь-якого безладу, котрий подається ліберальними крикунами як прогресивні ліберальні реформи! Усе це розраховане на те, аби викликати у нас, у влади, параліч: паралізувати думку та волю. І всі ці дії зводяться до двох слів: “Руки вгору!” На ці два слова ми, уряд, цілком та повністю усвідомлюючи свою правоту, можемо відповісти теж двома словами: “Не залякаєте!”»
Читаючи ці прем’єрські слова в якомусь із газетних звітів про відкриття Другої Державної думи, ротмістр Підвисоцький ясно уявляв грім від зірваних Столипіним оплесків — і напевне там ще був брутальний свист цих невихованих, зовсім не обтесаних лібералів, котрі лише на словах прагнуть змін для величезної країни. Насправді ж хочуть тільки двох речей: безладу та безвладдя.
33
Маніфест Третього липня — 3 липня 1907 року імператор Микола ІІ оголосив достроковий розпуск Державної думи та запровадження змін до виборчої системи. Маніфест Третього липня 1907 року фактично перекреслив проголошений Маніфест 17 жовтня 1905 року, котрий розширював права та свободи громадян.