Людина дивиться в завтра
- Автор: Ляпунов Борис Валерианович
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детское образовательние
Электронная книга - «Людина дивиться в завтра». Краткое содержание книги:
Так розповідав Герман Титов.
Людство живе на островах величезного Світового океану. І острови ці не дуже добре пристосовані для життя.
Є на нашій планеті справді райські куточки «з м’яким, теплим кліматом, великою кількістю води й родючими ґрунтами. Значно більше на ній місць із суворішим кліматом, та води й тут вистачає, а земля хоч і бідна, але придатна для обробітку.
Однак немалу частину суходолу займають пустелі, непрохідні хащі й багновиська, гори та льодовики, сковані вічною мерзлотою простори. До цього слід ще додати напівпустелі, посушливі степи, неродючу тундру та інші місця, що марнуються.
Суходолу взагалі не так уже й багато, недаремно ми назвали материки островами. А понад три мільярди чоловік, що живуть нині на земній кулі, розселені вкрай нерівномірно.
Поряд з країнами, де на квадратний кілометр припадають десятки й сотні тисяч людей, є області, в яких на одного чоловіка виходить понад квадратний кілометр землі. Поряд із освоєними континентами «льодова Антарктида, на якій притулилися тільки науково-дослідні станції. Поряд із краями, що вирують життям, «величезні простори безлюдних пісків чи джунглів, часом таких, де не ступала людська нога.
Географ перелічив би ще чимало таких невідповідностей природи.
Він назвав би могутні ріки, що протікають і без того вологими заболоченими тундрами та тропічними лісами. Він нагадав би про країни, які гинуть від безводдя, хоча біля їхнього узбережжя хлюпоче океан.
Він розповів би про гори, котрі роз’єднують народи, протоки та перешийки, що іноді заважають людям, про течії, які плинуть не туди, куди слід було б, про льодовики та айсберги «загрозу для наших поселень і суден «і таке інше, що не дає нам обжити весь суходіл.
Він згадав би й про кліматові примхи, коли зливи чи посуха, повені або приморозки знищують врожаї, про землетруси та виверження вулканів, що стирають з лиця землі цілі міста.
Невтішна картина… Щоправда, людина не така вже й беззахисна перед сліпою стихією. Вона з давніх часів воює з нею, виборює суходіл у моря, зводить греблі, прокладає канали, створює штучні водосховища… Наша планета поки що погано пристосована до життя. Це не перебільшення «варто лише оглянути всю землю, а не ту порівняно маленьку частину, на якій скупчилося сучасне людство.
Гинуть десятки мільйонів гектарів, де могли б бути поля та пасовиська. Незаймані досі численні підземні багатства «від руд і нафти до прісної води. Вони гайнуються тому, що сховані під неосвоєною цілиною пустель, гір і джунглів.
Майбутнє людського роду пов’язане з перетворенням планети, яка йому належить. І лише техніка спроможна зробити нашу землю зручною для життя, виправити «недоробки» природи. Ось чому інженерові надається перше слово, коли йдеться про вдосконалення земної кулі.
Слід зауважити, що сам інженер не може, не повинен і не буде вирішувати долі майбутніх великих робіт. Про грандіозні інженерні проекти сучасності скажуть своє слово і географ, і біолог, і економіст, і ще чимало вчених з інших галузей науки.
Треба зробити так, щоб не порушити природної рівноваги, щоб зміни йшли тільки на користь, а не на шкоду. Бо може статися, що, поліпшивши клімат в одних місцях, значно погіршимо його в інших; відібравши спершу в моря частину суші, викличемо зворотний наступ води.
Можна занапастити рибу в річках і морях, зробити ґрунти неродючими, утворити нову пустелю, відкрити доступ піскам до ланів і садів.
Та припустимо, що все вже обміркували, підрахували і виявилося: вигода поза сумнівом. Ось тоді й настає інженерова черга діяти.
Будь-який проект вдосконалення планети «це величезна кількість кубометрів вийнятої землі та укладеного бетону. Розміри споруд велетенські. Кожна будова могла б стати восьмим чудом світу.
Можна провести паралель, скажімо, з пірамідою Хеопса, яка є в списку цих чудес і найпридатніша для порівняння. Вона найбільша з пірамід, і на неї витрачено понад два з половиною мільйони кубометрів каменю. Це кам’яне громаддя стоїть непорушно вже п’ять тисячоліть.
Двадцять років знадобилося, щоб спорудити цей пам’ятник фараонові. Та, певно, не злічити, скільки тисяч рабів, що зводили його голіруч, загинуло під пекучим сонячним промінням. Якби сучасний інженер намислив збудувати таку піраміду, він упорався б із цим завданням не за двадцять років «значно швидше.