Людина дивиться в завтра
- Автор: Ляпунов Борис Валерианович
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детское образовательние
Электронная книга - «Людина дивиться в завтра». Краткое содержание книги:
Якою б фантастичною не здавалася ця ідея, в її основі є глузд. На практиці, звичайно, виникають численні ускладнення. Ідея переступає навіть за межі Землі. Якщо установок буде багато, то вони заберуть досить велику частку енергії обертання. Планета поступово гальмуватиметься. А коли б навпаки «зробити генератори двигунами і обертати їх, скориставшись термоядерною енергією, то й Земля почала б обертатися швидше. Звідси, можливо, «керування кліматом, керування планетою…
В розпорядженні природи є ще один вид енергії, яка теж могла б нам слугувати. Це «енергія гравітації (тяжіння).
Відкрито зірки, що мають масу в сотні мільйонів разів більшу за сонячну. В такій надзірці речовина стискується і під дією тяжіння падає до центра. її кінетична енергія така велика, що перевершує енергію ядерних реакцій в десятки разів.
Виявляється, гравітаційна енергія відіграє в природі важливішу роль, ніж термоядерна. Та про тяжіння ми знаємо ще дуже мало. А чи не допоможе розкриття таємниці всесвітнього тяжіння опанувати й те невичерпне джерело енергії, про яке поки що мріють лише автори фантастичних романів?
Можливо, згодом дозріє задум про використання енергії космічної плазми «адже це велетенське сховище, і до нього варто лишень добрати відповідний ключ.
А електромагнітні поля Всесвіту, ці суперприскорювачі частинок, напевне, люди теж змусять працювати «хоча б у двигунах зоряних кораблів. У майбутньому ми зможемо одержувати енергію не тільки з речовини, що є на Землі чи на інших планетах, не тільки з вугілля, нафти, газу, урану, торію, дейтерію та літію, але і з самого космічного простору. Так вважає професор Г. Й. Покровський.
І, нарешті, ще про один вид енергії «енергію анігіляції.
Нею скористаються, мабуть, уже наші нащадки. А втім «хтозна!
Ще не так давно і приборкання атомної енергії вважали справою щонайменше кінця нашого сторіччя.
Останнім часом стало відомо про античастинки, заряд яких протилежний зарядові звичайних частинок тієї самої маси. Наприклад, електрон має від’ємний заряд, античастинка електрона «позитрон «позитивний. Протон має позитивний заряд, антипротон «негативний. Нейтрон, який не має електричного заряду, відрізняється від антинейтрона напрямком свого обертання. Антиречовина складається з антипротонів, антинейтронів та позитронів.
За звичайних умов античастинки недовговічні. Тхне життя обчислюється мізерними частками секунди. Зіткнувшись із подібними до себе звичайними частинками, вони «зникають». При анігіляції-з’єднанні частинки з античастинкою «виділяється енергія. Вона перевищує термоядерну в тисячу разів.
Утворення струму «лише одне із завдань енергетики. Струм треба передати туди, де в ньому є потреба, часом на величезні відстані. Вже створено єдині енергетичні системи в окремих країнах і для кількох країн.
Лініями електропередач з’єднують і теплові, в тому числі атомні, станції, і річкові гідроенерговузли. До них з часом приєднають станції вітрові й ті, що працюватимуть на підземному теплі, припливні, сонячні та всі інші, що поступово ставатимуть до ладу.
А розташовані вони в різних районах, інколи дуже віддалених один від одного. І масштаби станцій збільшаться, не будуть за диво турбогенератори навіть на мільйон кіловат. Тому знадобляться значно довші лінії передач, здатні також передавати більшу потужність.
Інженер має тут над чим помізкувати. Адже під час передачі втрачається чимало енергії. Як скоротити ці витрати? Яким струмом користуватися «постійним чи змінним чи обома зразу, пустивши їх однією лінією?
Може, пощастить залучити на допомогу надпровідність? Обчислення показують, що по надпровідних лініях можна передавати струм до сотні мільйонів кіловат. Таку потужність нині мають усі наші електростанції.
Слід сподіватися, що буде знайдено такі надпровідники, котрі не втрачатимуть здатності проводити струм без витрат навіть при звичайній температурі. Це відкрило б перспективу нечувано вигідної передачі енергії із збереженням стопроцентного коефіцієнта корисної дії. І що не менш важливо «струм піде найтоншим проводом.
Коли постане потреба, можна буде створити єдину високовольтну мережу не лише для окремих континентів, а й для цілої планети.
Можливо, пощастить, нарешті, досягти бездротової передачі енергії за допомогою полів високої частоти по невидимих каналах «хвилеводах? Тут слово за радіоінженерами, радіофізиками.