Людина дивиться в завтра
- Автор: Ляпунов Борис Валерианович
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детское образовательние
Электронная книга - «Людина дивиться в завтра». Краткое содержание книги:
Звичайними лініями електропередачі не можна пускати струм високої частоти «надто багато витрачатиметься енергії, а дроти, по суті, перетворяться на антени, що розсіюватимуть енергію в простір.
Інша річ, якщо скористатися металевою трубкою, теж хвилеводом. Струм потече в ній тільки найтоншим поверхневим шаром, а його електромагнітне поле не вийде за межі трубки. Тому хвилеводна лінія має кращий захист від перешкод, ніж звичайна, дротяна. Трубу не обов’язково підвішувати в повітрі на опорах. її можна прокласти в землі.
Якщо хіміки забезпечать надійну водостійку ізоляцію, то таку лінію можна буде прокласти навіть під водою, як телеграфний кабель. До речі, хвилеводні лінії знадобилися б електростанціям, що працюють в океані, термічним, а також сонячним на штучних островах.
Електронні перетворювачі енергії «магнетрони й планет рони «вироблятимуть із звичайного низькочастотного струму високочастотний. Електроніка великих потужностей дасть змогу передавати по хвилеводах струм потужністю до кількох мільйонів кіловат «це по трубі двометрового діаметра. На другому кінці лінії такі самі перетворювачі знову дадуть струм будь-якої потрібної частоти.
У більш віддаленому майбутньому електроніка зуміє передавати енергію пучком електромагнітних хвиль надвисоких частот, тоді вже не потрібна буде труба-хвилевод.
Бездротові лінії передач зможуть зв’язати між собою електростанції, міста, заводи усієї земної кулі. Кораблі й літаки, поїзди й автомобілі, що стануть електричними, одержать енергію всюди, де б вони не були. Найширше застосовуватиметься бездротова передача в космосі. Нею скористаються також для постачання Землі енергією космічних геліоелектростанцій.
Лазери «квантові електромагнітні генератори-ще один засіб для передачі енергії на великі відстані, по всій земній кулі, ба навіть у космосі. Вузький, сконцентрований лазерний промінь може транспортувати енергію у вакуумі. Для малих потужностей це доведено, для великих «докази принесе майбуття.
Як вважає академік М. М. Семенов, на кінець сторіччя «буде запроектовано й збудовано перші термоядерні, сонячні та підземні електростанції. З початку XXI століття розпочнеться масове спорудження таких електростанцій. Людина матиме доступ до електроенергії в будь-якому місці і практично в будь-якій кількості».
Енергетика далекого майбутнього зробить крок за межі Землі й стане не лише всепланетною, а й космічною. За космічного віку така перспектива не буде нездійсненною, як не здаватимуться утопією чимало інших інженерних мрій.
ГЕОГРАФІЮ МІНЯЄ ІНЖЕНЕР
Кожний космонавт, який бачив нашу планету крізь ілюмінатор корабля-супутника, вигукував: «Земля прекрасна!»
«Чітко вимальовуються гірські хребти, великі річки, лісові масиви, плями островів, береговий окрайок морів… Який вигляд має водяна поверхня? Темнуваті, ледь поблискуючі плями. Чи відчувається, що наша планета схожа на кулю? Так, звичайно! Видно різкий, контрастний перехід від світлої поверхні Землі до зовсім чорного неба. Земля вражає соковитістю фарб. Вона оточена сяйвом ніжно-блакитного кольору. Поволі ця смуга темнішає, стає бірюзовою, синьою, фіалковою і переходить у вугільно-чорний колір. Цей перехід дуже гарний і тішить око.
Так розповідав Юрій Гагарін.
«Ми бачили багато цікавого під час польоту… Кілька разів у нашій півкулі спостерігали полярні сяйва. Це було незадовго до виходу з тіні. Незвичайне й величезне за своїми масштабами видовище. Пролітаючи у Всесвіті на космічному кораблі «Восход», ми милувалися нашою красунею Землею.
Так розповідав Костянтин Феоктистов.
«Очам відкрилася велич космічного простору. Яскраві неблимаючі зірки на фоні темно-фіалкового з переходом в оксамитову чорність бездонного неба змінювалися виглядом Землі. Переді мною промайнули гігантські зелені масиви, я впізнав Волгу, гірський хребет сивого Уралу, тоді побачив Об, Єнісей, ніби я пропливав над величезною кольоровою картою. Важко згадати величнішу картину…
Так розповідав Олексій Леонов, який першим побачив нашу рідну планету у відкритому космосі.
«Але, захоплюючись красою Землі, не можна не помітити іншого. Облітаючи нашу планету, я побачив, що на її поверхні води значно більше, ніж суходолу. Напрочуд гарний вигляд мають довгі смуги хвиль Тихого й Атлантичного океанів, що навздогін одна одній линуть до далеких берегів…
Океани й моря, так само, як і континенти, різняться між собою забарвленням. Розкішна палітра, подібна до картин російського художника-мариніста Івана Айвазовського, «від темно-синього індиго Індійського океану до брунатної зелені Карибського моря й Мексиканської затоки.