Листи темних людей [UK]

Ось він — мій вірш:

Хто віру католицьку стереже,

той дружбу з Парижем береже.

Кожиий-бо повинен знати, ~

що Париж — університетів мати.

Далі йде альма-матер Кельна,

вірі Христовій сильно прихильна.

Ніхто тут не скаже «вето» ніяк,

поиеже в біду попаде неборак.

Як той мерзенний Рейхлін-доктор;

«Очного дзеркала» ниций автор.

Магістр-бо наш Тонгрський доказав,

іцо в єресь грішну він попав.

А магістр Гохштрат доклав усіх сил,

аби твір його на кострищі згорів 5.

Якби у мене були якісь рації, то я зладив би цілу кріигу проти сього хулителя й доказав, що він уже достеменно одлучений од церкви. Час не дозволяє мені більше писати вам, бо пора іти на лекцію: один магістр вельми бистро-умио тлумачить давнє письменство6, і я учащаю на його лекції заради свого вдосконалення. Зоставайтесь у здоров’ї! Вас я ціную більше від усіх моїх товаришів і друзів, котрих у мене безліч тут, і повсюдно, і у всіх славних місцях.

11

Корнелій Вікноставний 1

магістрові Ортуїну Грацію шле сердечне повітання

Стільки повітань шлю вам, поважний пане магістре, скільки на небі зірок, а на морському дні — піщинок. Маю тут тяжкі клопоти і веду запеклі суперечки з лихими людьми, котрі чваняться своєю ученістю, а нічого не тямлять у логіці — науці наук. Днями я відправив службу божу в церкві братів-проповідників до духа святого, аби бог зазволив послати мені свою ласку і міцну пам’ять у силЬгізмах для диспуту з тими, хто вміє лише базікати по-латині і творити вірші. Під час сього богослужіння я загадав збирати доброхітні пожертви на потреби магістра нашого Якова Гохштрата і магістра нашого Ариольда Топгрського, настоятеля бурси Лаврентія, аби в богословському диспуті могли вони взяти верх над якимось доктором права на прізвище Рейхлін. Він також мирський піїт і гордій, котрий виступає проти чотирьох університетів на оборону євреїв, говорить таке, від чого в’януть благочестиві вуха, як се довели Йоганн Пфефферкорн і магістр наш Тонгрський. Бо в сього грішника нема міцних знань з умоглядного богослов’я, не вивчив він ні Арі-стотеля, ні Петра Іспанського 2. Тому магістри наші в Парижі засудили його на спалення або зажадали одректись од своїх тверджень, Я бачив сей лист, скріплений печаткою пана декана пресвятого богословського факультету Парижа, Один з магістрів наших, вельми вчений у святому богослов’ї і просвіщенний у вірі, член чотирьох уні~ верситетів, котрий написав був більш, ніж сто трактатів про «Книги сентенцій», довів незаперечно на їх основі, що вищепойменований доктор Рейхлін не в спромозі ніяким побитом викрутитися. Навіть папа 3 не посміє виступити проти такого знаменитого університету, бо він сам не богослов і не тямить нічого в творі святого Фоми «Проти язичників» 4, хоч кажуть, начебто він учений, але вчений, очевидячки, в поезії. Показав мені магістр наш, парох храму святого Мартіна5, послання, в котрому сей університет ревно обіцяє подавати невсипущу поміч рідному Кельнському університетові. Але ці латинники не помишляють здаватися. Недавно я зупинився в Майнці в заїзді «Під короною». Тут до мене причепились двоє нахаб і обізвали магістрів наших паризьких і кельнських несусвітними дур-нолобцями. Вони-бо твердили, що книги про «Сентенції» — се нісенітниці. Безліпицею також називали настанови, збірники, зводи, котрими послуговуються спудеї у бурсах. Тоді я так розсердився, що словечка не міг проказати. Притому вони глузували з мене, що я ходив у Трір на прощу, аби побачити шату господню 6. Блазнили вони, бо казали, що се не одежа господня, а доводили се при помочі «рогатого» силогізму 7: «Ніщо подерте не належить вважати за шату господню, се рам’я подерте, отже...» і т. д. Тоді я прийняв більший засновок, а менший одкинув. А вони в свою чергу доводили так: «Святий Ієронім каже: «В давнину Схід, пошматований смутою, розтерзав на дрібні шматки шату господню, не шиту, а ткану»8. На се я відповів, що святий Ієронім не пише євангельським почерком і нічого не черпає з апостолів. Я підвівся з-за столу і полишив сих хулителів. Ви повинні знати, що вони без поваги висловлюються про магістрів наших і докторів, опромінених істинною вірою, так що папа сміло може од-лучити їх од церкви. І якби куріали 9 знали про їх пове-денцію, запозвали б їх на суд у курію, відняли б у них усі їхні бенефіції або принаймні наклали на них належну кару. Хто відав коли-небудь, аби невігласи без ученого ступеня й умілостей ні за що ні про що шпетили таких знаменитих мужів, як магістри наші, котрі у всіх науках здобули глибоченну мудрість. А тії мужі хизуються своїми віршами. І я умію писати вірші, бо прочитав «Нову латинську граматику» магістра Лаврентія Корвіна 10, граматику Брассікана и, а також Валерія Максіма 12 та інших піїтів. Нещодавно склав на прогулянці супроти сих огудників такий вірш: