Листи темних людей [UK]

5

Йоганн Страусоперистий 1 Ортуїну Грацію

Сердечні вам повітання і побажання мати стільки приємних ночей, скільки зірок на небі й риби у морі. Звіщаю вас, що я здоровий і моя матуся також. Хотів би почути таке ж про ваше здоров’я, бо не менш одного разу в день думаю про вас, шановний магістре. Але послухайте, з вашого дозволу, про одну неймовірну чудасію, <-котру тут учинив один дворянин2. Хай нечистий забере його в кромішнє пекло, бо знеславив він при столі, за яким сиділи високопоставлені гості й сановники, магістра нашого Петра Мейєра3; він-бо не лише не виявляв ні крихітки поваги до нього, а, навпаки, був сильно зухвалим, крий мати божа! Сказав вій таке: «Знайте, ви не рівня докторові Рейхлі-ну» і притому дав Мейєру щиглика 4. Тоді магістр наш одказав йому: «Голову ладен дати собі одрубати, якщо се правда. Свята Маріє! Доктор Рейхлін у богослов’ї неначе немовля; дитина більш тямить у богословській науці, аніж доктор Рейхлін. Повірте мені, я-бо розбираюсь у сім ділі. А він не знає ні одного рядочка з «Книг сентенцій» 5. Свята Маріє! Се дуже тонкі речі' і недоступні людям у такій мірі, як доступні граматика й поезія. Досить мені захотіти стати піїтом, і я міг би віршувати, бо колись у Лейп-цігу слухав лекції Сульпіція6 про віршові розміри. Але навіщо се мені здалося? Хай Рейхлін поставить богословське питання і зо мною подиспутує». Далі він доводив на всі лади, що ніхто не може досконально опанувати богослов’я, хіба що при помочі духа святого. Таке-бо знання вселяє лише дух святий. А поезія — се пожива диявола, як каже Ієронім Блаженний 7 у своїх листах. Тоді сей огудник сказав, що се брехня і бридня і доктор Рейхлін, будучи знавцем богослов’я, також наповнений духа святого, тому що написав одну богословську книгу 8 (не знаю, щоправда, її назви) і назвав магістра нашого Петра худобиною. Додав, що магістр наш Гохштрат 9 — жебрак. І всі присутні зареготали. Тут я втрутився і прорік такі слова: «Се соромота, що звичайний чоловік не виявляє ніякісінької поваги до магістра нашого». А доктор Петро впав у таку лють, що зірвався з-за столу і навів слова з Євангелія: «Ти самарянин, і біс у тобі сидить» 10. А я, звертаючись до сього неприторенного негідника, сказав: «Ну що, дістав по заслузі?» — і був дуже задоволений, що провчив оцього пустомелю. Вам належить далі вірою і правдою служити церкві й боронити богослов’я, як се ви досі чинили, ні на кого не зважаючи, чи се буде шляхтич, чи селянин, бо у вас для сього є усі дані. Якби я вмів творити вірші, як ви, то не побоявся б навіть князя, котрий погрожував би мені стратою. Зрештою я ворог сих юристів, бо вони носять червоні черевики і шуби на куничому хутрі та й не вшановують належно магістрів наших. Прохаю вас смиренно і од усієї душі написати, як ідуть діла в Парижі з «Очним дзеркалом». Дай боже, аби Паризький університет був на вашій стороні і спалив сію єретичну книгу, бо містить вона небезпечну хулу, як твердить магістр наш Цотфі з бурси Кнек, котрий написав «Достопам’ятну глосу» до чотирьох частин Александра, вже упокоївся. Але я уповаю, що се неправда, бо він був муж праведний і знаменитий граматик, набагато ліпший од сих нових граматиків, котрі займаються поезією. А іще, будьте ласкаві, передайте моє повітання магістрові нашому Ре-мігію п, бо віп був колись моїм незабутнім наставником і не раз картав мене такими словами: «Гусак ти, гусак, не хочеш учитися, аби стати удатним диспутантом. На се я йому відповів: «Помилуйте, велебний магістре, я небавом виправлюсь». Інколи він прощав мені провини, а іноді давав доброго-таки прочухана. Тоді я ставав такий смиренний, що охоче приймав картання за свою недбайливість. Не маю більше про що писати, опріч того, аби ви жили сто літ. Живіть у здоров’ї і мирі! Написано в Майнці.