Листи темних людей [UK]

одного товариша і оддав їй. Хвалю, коли хтось завжди веселий. Та й лікарі правлять, що коли хтось завсіди веселий, той здоровий. Є тут один магістр паш, постійно похмурий і сердитий, і тому завсіди хворий. Він повсякчасно журить мене і каже, що я не повинен любити жінок, бо вони сотворіння диявола й занапащають чоловіків, і нема серед них жодної непорочної. Хто буває в товаристві жінок, той спілкується немов з гаспидом, бо жінки нікому не дають спокою. На се я одказав: «Вибачайте, шановний магістре, але ж ваша мати також була жінкою»,— і одкараскався од нього. Якось-то він з казальниці правив, що священнослужителям ні в якому разі не ли-чить мати сожительок. І сказав, що єпископи коять смертний гріх, коли беруть молочну десятину6 і дозволяють священикам мати служниць, і що їх треба вигнати геть усіх до одної. Але хай йому грець, ми повинні час од часу веселитись, можна й поспати з жінками, аби тільки ніхто сього не бачив. Опісля, одначе, слід піти до сповіді і уповати на одпущення гріхів, бо ж бог милосердний. Посилаю вам при сьому кілька творів на оборону старовинного і знаменитого граматика Александра Галла 7, котрого теперішні піїти не перестають гудити, але вони не знають, що кажуть, бо Александр достеменно чудесний граматик. Се ви мені іще в Девентері не раз говорили. Твори сії дав мені один магістр, але не знаю, звідки він їх має. Я був би рад, якби ви їх надрукували, щоб розлютити сих піїтів, бо сей автор дошкульно їм допікає. Однак усе написано так поетично, що я нічого не второпав, бо той, хто се написав, також піїт, притому й богослов; опріч того, він не тягне руку за мирськими піїтами, такими, як доктор Рейхлін, Буш 8 та інші. Як тільки дали мені сі твори, я одразу сказав, що вам їх вишлю, аби ви прочитали. Якщо і у вас є якісь новини, то напишіть про них мені незабарно. Будьте здорові. Живіть у радості иепри-твореииій. З Лейпціга.

10

Йоганн А рнольді1 *здоровить магістра Ортуїна Грація

Ви завше прагнете почути якісь новини, бо, як каже Арістотель: «Усі люди своєю природою тягнуться до знання»2. Отже я, Йоганн Арнольді, ваш виученик і смиренний слуга, посилаю вашій велебності сю книгу, котру написав один огудник3. У ній він опорочйв пана Йоганна Пфефферкорна з Кельна, мужа, вірою вмудрованого. Я сильно розлютував, але не в силі був перешкодити її надрукуванню, бо в сього гультяя тут багато однодумців, в їх числі й вельможі. Розгулюють вони вулицями, озброєні довгими мечами, немов набундючені блазні. Все ж я їм сказав, що так не подобає поводитись. Ви повинні мати на увазі, що сії мирські піїти можуть натворити своїми віршами бозна-якої веремії. Якщо магістри наші не будуть пильними й не подадуть на них у римську курію скарги через магістра нашого Якова Гохштрата, то боюся, що в католицькій вірі зчиниться невидане сум’яття. Тим-то прохаю вас, аби ви склали якусь книгу проти сього хулителя і дали йому добру одсіч. Тоді він не буде такий пихатий гордій і не посміє капостити магістрам нашим, бо сам він невіглас і не має ступеня ні в правознавстві, ні у вільних науках, хоч і побував у Болоньї, де водиться миозтво мирських піїтів, у котрих нема ні релігійної ревності, ні богословської освіченості. Недавно сидів він за столом і сказав, що магістри наші у Кельні й Парижі цькують доктора Рейхліна, аі я йому заперечував. Тоді вій так вилаяв мене стидкими й бридкими словами, що я впав у лють, схопився з-за столу й взяв усіх присутніх у свідки, що мене ображають, а після того я не міг проковтнути ні шматочка їжі. Тепер я хочу попросити у вас ради щодо вище-пойменованої справи, бо ви також частково юрист. Написав я вірш, котрий вам і посилаю, застосувавши в ньому: хоріямб, гекзаметр, сапфічиу строфу, ямб, асклепіадовий й одинадцятискладовий розмір, елегійний дистих і поділ на дві частини 4.