Спостерігаючи за англійцями

Очевидно, що це правило передбачає чимало погодних розмов. Тому й збоку скидається на те, що на інші теми англійці не дуже то й говорять. Типова англійська бесіда може початися з «погодного привітання», далі буде дещиця «погодних балачок» для налагодження розмови, а потім, «за замовчуванням», — регулярні відступи про погоду. Тепер стає зрозуміло, чому іноземним, та подекуди й англійським, дослідникам здається, що ми зациклені на цій темі.

Я не кажу буцімто в нас нема інтересу до погоди як такої. Вибір погоди як коду життєво важливих соціальних функцій аж ніяк не є довільним, і Джеремі Паксман тут має рацію: мінливий та непередбачуваний характер англійської погоди робить її просто-таки незамінним фасилітатором у соціалізації. Якби не різноманіття погоди, то нам би довелося шукати іншого комунікаційного посередника для передачі соціальних меседжів.

Коли Паксман і компанія каже, що погодні балачки засвідчують наш жагучий інтерес до погоди, вони роблять ту ж помилку, що й ранні антропологи, які запевняли, нібито певні тварини чи рослини, обрані на роль племінних «тотемів», посідали якесь особливе місце та мали виняткову пошану з-посеред інших. Насправді ж, як згодом пояснив Леві-Строс, тотеми — це символи, що мали на меті характеризувати соціальні структури та зв’язки.

І якщо якийсь клан обирає собі тотемом чорного какаду, то це зовсім не через глибину почуттів до чорних какаду per se, а щоб окреслити та рамцювати свої стосунки з іншим кланом, тотемом якого є білий какаду. Попри те, вибір какаду теж не є абсолютно випадковим: на роль тотема, зазвичай, обирають місцеву тварину або рослину — не абстракцію, а таку, що добре відома людям.

Вибір тотема відтак не є цілковито довільним, як, скажімо, це буває з тотемами спортивних команд: «Ви будете червоні, а ми — за синіх». Майже завжди вибір тотема — це символізація звичного світу природи для того, щоб зрозуміти та розмежувати соціальний вимір світу.