Спостерігаючи за англійцями

Такий коментар не лише паплюжить правило згоди та правило «Погода як член родини», але й демонструє переважно кількісний підхід до погоди, який ми вважаємо грубим і неприйнятним. Єхидно скривившись, ми наголошуємо, що розмір — це не головне і, щоб зрозуміти англійську погоду, потрібно зважати на найменші зміни та придивлятися до нюансів, а не покладатися лише на вульгарну одержимість об’ємами та величинами.

Погода для англійців таки справді є одним з небагатьох приводів для неусвідомленого та щиросердого патріотизму. У процесі мого заангажованого спостереження, яке, ясна річ, не обійшлося без багатьох розмов про погоду, я раз у раз стикалася з войовничим захистом. До того ж оборонна позиція притаманна усім класам та соціальним групам. Скрізь можна спостерігати зневажливе ставлення до гігантоманії американців: один балакучий інформатор (власник пабу) сказав мені якось, — і я певна, що не він один так думає, — що «ті американці завжди зациклюються на “в кого більший”, навіть якщо йдеться про погоду чи ще щось таке! Вони цілковито завернуті — більші стейки, гігантськіші будинки, лютіші хуртовини, сильніша спека, нищівніші урагани, та геть все має бути більшим. Ніякої, хай їм грець, витонченості! Ось в чому їхній ґандж». На такій самій патріотичній ноті, але трохи елегантніше, Джеремі Паксман знецінює до категорії «показухи» усі мусони, люті хуртовини, торнадо та градовиті заметілі зі списку Білла Брайсона. Хитра гра на пониження, дуже в англійському стилі!