Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
О, так, визначення культурного коду англійців — це вже звучить як великий, серйозний, амбіційний та вражаючий науковий проект. Таке точно може зайняти втричі більше часу, аніж дозволено видавничим контрактом, особливо, якщо взяти до уваги усі ці чаювання.
[Частина перша]
Коди розмов
Погода
Кожне обговорення англійських розмов, як і самі англійські розмови, обов’язково починаються з Погоди. Дотримуючись букви закону я, вслід за усіма дослідниками англійськості, наведу знамениту цитату д-р Джонсона: «Коли двоє англійців зустрічаються, то перша тема для розмов — погода». Хочу наголосити, що минуло двісті років, а спостереження все ще актуальне!
На цьому етапі усі дослідники або ставлять крапку, або ж безрезультатно намагаються придумати переконливе пояснення, чому англійці настільки «одержимі» погодою. Вони зазнають невдачі, оберуть за основу хибні вихідні дані: вважають, що розмови про погоду — це всього лиш розмови про погоду. Іншими словами, вони собі думають, що ми розмовляємо про погоду, бо в нас якийсь особливий (хворобливий, мушу визнати) інтерес до цієї теми. І більшість одразу ж кидається з’ясовувати, що ж такого дивовижного в англійській погоді.
Білл Брайсон, наприклад, дійшов висновку, що нічогісінько дивовижного в англійській погоді нема і відтак наша одержимість погодою незбагненна: «Чужинець добряче здивується, адже найбільш приголомшливе в англійській погоді якраз те, що нема чому дивуватися. Торнадо, мусони, лихі чорториї, смертоносний град — усі ці феномени, що додають природі крапельку непередбачуваності, небезпеки та змушують благоговіти перед її міццю, майже зовсім відсутні на Британських островах».
У приступі патріотизму, нехарактерному і напевно неусвідомленому, Джеремі Паксман піддає сумніву припущення Брайсона і запевняє, що англійська погода насправді захоплива:
«Брайсон геть нічого не тямить. Зацикленість англійців на погоді не має нічого спільного із показовими виступами, як, наприклад, у випадку з англійськими селами, тут кульмінація, за великим рахунком, у відсутності кульмінації. Справа не так у самому природному феномені, як у його непевному характері — коли йдеться про Англію, то нема сумнівів, що погода там непередбачувана. Тропічних циклонів, може, і нема, але тут, на березі океану і на краю континенту, ніколи не знатимеш напевне, що отримаєш завтра»
Я ж переконалася, що помиляються обидва — і Брайсон, і Паксман. Розмови про погоду насправді зовсім не про погоду: англійські погодні теревені — це форма коду, що виник, аби допомогти нам подолати природну стриманість і таки почати розмову. Усі ж знають, скажімо, що «Гарно сьогодні, еге ж?», «Ох і холодно, правда?», «От затягло дощами!» та інші варіації на тему є не просто метеорологічним запитом. Це — ритуальне привітання, зачин розмови або ж «паузозаповнювач». Інакше кажучи, розмови про погоду — це форма «словесного вибирання бліх», такий собі еквівалент «соціального вичісування» у наших родичів приматів, які, будучи і так чистесенькими, можуть годинами вичісувати хутро один одному, а все для того, щоб зміцнити соціальні зв’язки.
Правила розмов про погоду
Правило взаємності
Джеремі Паксману невтямки, чому «блондинка середнього віку», з якою він перетнувся навпроти Головної Метеорології у Бракнелі, каже: «Ох і холодно, правда?». Він списує цю ірраціональну поведінку на суто англійську «рису благоговіння перед природою». Насправді ж оце «Ох і холодно, авжеж?», як і те «Гарно сьогодні, еге ж?» та іже з ними, не що інше, як закодоване: «Я хочу з вами розмовляти, а ви?» — або, як на те пішло, звичайнісіньке: «Привіт». Бідолашна жінка просто намагалася зав’язати розмову з містером Паксманом. Не обов’язково якусь ґрунтовну бесіду, а просту — на знак взаємної уваги, щоб привітатися. За правилами йому слід було всього лиш відповісти: «Авжеж, холодно!» — чи щось на кшталт такої ні до чого не зобов’язуючої ритуальної відповіді, яка розкодовується як «Так, я з вами говоритиму / привітаюся». Не відповівши, Паксман переступив через правила етикету і дав ясно зрозуміти, що «ні, я з вами не розмовлятиму / не вітатимусь». (Однак, це незначний переступ, адже правила приватності та стриманості вищі за соціальні правила — розмови із незнайомцями не входять до категорії обов’язкових.)