Спостерігаючи за англійцями

Коли вісім років тому моя сестра одружилась з ліванцем та переїхала до Лівану (з Америки), то опинилася у подібній ситуації. Для своїх родичів та сусідів у долині Бекаа вона дуже швидко стала справжньою «окультуреною» ліванською ґаздинею, в той же час вона перемикалася в англійський (чи радше американський або ж підлітково-французький) режим з такою ж легкістю, як переходила з мови на мову — і обидві ці зміни відбувалися миттєво, навіть просто посеред речення. Її діти виросли арабо-американцями, з невеликими домішками англійськості, і вони так само легко перемикаються з мови на мову, відповідно до ситуації міняють манери та поведінку.

Ті, хто просторікує про «акультурацію», часто схильні недооцінювати елемент вибору. Ці процеси часто зводять до такого собі нав’язування «домінантної» культури необізнаним та млявим меншинам, заміть того, щоб зосередитись на осмисленому, свідомому, обдуманому та навіть глузливому виборі індивіда, який вільно обирає з-поміж традицій та звичаїв приймаючої культури.

Я свідома того, що певною мірою англійськість, або ж мімікрію під англійськість, «вимагають» та вправно до неї «спонукають» (так поводиться будь-яка приймаюча культура; хіба що ви прийшли в статусі завойовника або ж на день-два як турист), і ці pro et contra особливих вимог можна і треба обговорювати. Та я веду до того, що задовольняти вимогу занглійщення — це все-таки свідомий процес, а не форма промивання мізків, як вчить теорія акультурації.

Я бачу цей процес лише так: іммігранти не поступаються у кмітливості та метикуватості мені, коли я ще дитиною переїхала до Франції — вони так само спроможні, керуючись вільною волею, зберігати власну культурну ідентичність, дотримуючись вимог місцевої культури, хоч які б несправедливі та ірраціональні вони не були. При потребі й бажанні, я могла стишувати чи, навпаки, розбурхувати свою французькість. Моя сестра теж вмикає свою арабськість і калібрує її теж відповідно до потреби, те саме роблять із своєю англійськістю мої друзі-іммігранти, і причина може бути як суто соціально-практичною, включно з бажанням уникнути соціальної ізоляції, так і геть чисто заради розваги. Можливо, полум’яні дослідники акультурації просто не хочуть прийняти, що їхні «об’єкти досліджень» чудово скумекали що до чого, зрозуміли нашу культуру краще за нас самих і навіть тихцем підсміюються з нас.