Користь незавершених справ
- Автор: Блохіна Марина
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Користь незавершених справ». Краткое содержание книги:
Врятуватися від посталого мерця? Зроблено. Вдертися до родового маєтку, з якого молоду відьму вигнала рідна мати? Легко! Розгадати таємницю бабусиної могутності, провести непередбачуваний і небезпечний обряд, піти вночі на кладовище, яке так і кишить різною нечистю? Раз плюнути! Що значать ці небезпеки для двох впевнених у собі, азартних і сильних чаклунів?
Але що, як у цей неперевершений план втрутиться інша магія, непідвласна жодній живій чи мертвій душі — кохання?..
Тим часом Кір теж закінчив читати, але все одно досить розгублено дивився на лист, зрідка пробігаючи деякі рядки очима. Потім він несподівано серйозно подивився на листок паперу і сказав:
— Обіцяю.
До чого це було, я так і не зрозуміла. Але по незвичного для нього серйозному виразі обличчя я здогадалася, що бабуся і його заплутала своїм листом.
— Ну як, хоч щось прояснилося? — запитала я, обережно складаючи листок і ховаючи його у кишеню.
— Так. Тепер все ясно, як день, — відповів Кір, і я не зрозуміла, говорив він серйозно чи з сарказмом, але перепитувати не стала. — А ти? Дізналася, що хотіла?
— Частково, — зітхнула я, а потім стрепенулася: скринька!
— Яка ще скринька? — спитав Кір. Видно, останнє слово я сказала вголос.
— Там… У ній має бути каблучка, маленька така, з зеленим камінцем. Це артефакт, який допоможе стримувати магію.
— Чудово, — відповів друг і запустив обидві руки в немаленьку скриню, а я ж повернулася до книжкових полиць, довіривши Кіру таку важливу справу, як пошуки оберега. Що ж, подивимось, що ще цікавенького може тут бути…
«Гадання на судженого», «1000 і одні корисні чари на кожен день», «Закляття бадьорості: вплив на пам'ять та підсвідомість», і так далі у такому ж дусі…. Загалом, книга про богів виявилася найцікавішою серед усіх. Я повернулася обличчям до друга, бажаючи сказати, що в нас залишилося зовсім мало часу, і треба якнайшвидше змиватися, і побачила вельми цікаву картину: Кір, скринька, вже чомусь порожня, і купа прикрас, що неохайною гіркою звалені поруч.
— Що ти… — почала я, але закінчити запитання так і не встигла: з коридору почувся якийсь дивний шерех, а потім слова:
— …В однокімнатній квартирі, уявляєш? І куди вона тепер подасться, без роду без племені?
О, розмова, очевидно, ведеться про мене. Яка приємна несподіванка! Добре, обманюю. Набагато краще було б, якби про мене просто забули.
— Тікаємо, — одними губами промовила я, виразно дивлячись на Кіра. Зараз вже було неважливо, знайшли ми щось, чи ні, треба було якомога швидше забиратися з цього будинку, поки хтось занадто допитливий не зайшов до цієї кімнати.
Друг усе правильно зрозумів, і, швидко прихопивши два наші листи, взяв мене за руку. Я взяла книгу, і теж приготувалася до переносу. Всього мить — і ось ми вже знову стоїмо на узбіччі розбитої вщент дороги, біля такого самого побитого життям автомобіля.
Без слів сіли кожен на своє сидіння, так само мовчки почали їхати. Кожен думав про своє. Я — про несподівані відкриття і ті таємниці, що доведеться розгадати на шляху до правди, про судженого, який має бути десь поряд, про Кіра, який несподівано знов увірвався у моє життя, наче вихор, і впевнено, без жодних зусиль чи спротиву з моєї сторони став займати в ньому все більше і більше місця.
Пройшло всього два дні, а я вже забула ті півтора роки, що він провів у Англії на стажуванні, і здається, що нікуди він не від’їжджав, а завжди був поряд. І, як не дивно, життя, яке вже досить давно пішло шкереберть, з його появою, здається, почало потроху налагоджуватись.
Про що думав Кір?.. Не знаю, але, здається, лист від бабусі збентежив його не менше, ніж мене. Цікаво, що в ньому було? А втім, яка різниця? Все одно я цього не запитаю. Кожен має право на власні секрети.
Але раптом думки з філософських тем зіскочили на речі більш приземлені та прозаїчні: каблучка! Ми ж її так і не дістали!
— Кір, — я тихенько покликала його, намагаючись не сполохати думок. — Ти не знайшов каблучки? — в моєму голосі не було й краплі докору.
— Ні, - сумно зітхнув Кір. Тоді я з вдаваним ентузіазмом запитала:
— Тож нам доведеться знову туди повернутися, щоб забрати її?
— В цьому немає сенсу. Я впевнений на всі сто відсотків, що маленької каблучки з зеленим камінчиком у скриньці не було.
Глава 4
Користь ненадійних ритуалів
Я була пригнічена. Як це — не було? Бабуся написала, що каблучка має бути саме там!
— І що нам тепер робити? — без особливої надії на конкретну інструкцію запитала я.
— Ну… Спочатку заїдемо до мене у гості. Бо поки твої родичі сорок хвилин сиділи за столом, ми вдвох тяжко працювали, а в мене з самого ранку й макової зернинки у роті не було… А потім відпочинемо, і почнемо готуватися до ритуалу. Не забувай, в нас залишилося всього шість днів, і краще не відтягувати все це до останньої хвилини, бо може опинитися запізно.