Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Новини?
Мікаель хитнув головою:
— Я відзвітую, як тільки вам стане трохи краще. Загадку я поки не розгадав, але виявив новий матеріал і перевіряю деякі ниточки. За тиждень або два я зможу сказати, куди вони ведуть.
Хенрік спробував кивнути, але скоріше моргнув на знак того, що все зрозумів.
— Мені треба на кілька днів поїхати.
Брови Хенріка зсунулися.
— Ні, я не покидаю корабель. Мені треба поїхати, щоб провести розслідування. Я домовився з Дірком Фруде про те, що звітуватиму йому. Ви не проти?
— Дірк… мій повірник… в усьому.
Мікаель знову хитнув головою.
— Мікаелю… якщо я не… виберуся… я хочу, щоб ти закінчив… роботу у будь-якому разі.
— Я обіцяю довести справу до кінця.
— Дірк має всі… повноваження.
— Хенріку, я дуже хочу, щоб ви одужали. Я на вас страшенно розсерджуся, якщо ви здумаєте померти, коли я так далеко просунувся в роботі.
— Дві хвилини, — сказала медсестра.
— Я мушу йти. Коли я зайду наступного разу, мені б хотілося поговорити з вами довше.
У коридорі його очікував Бірґер Ванґер. Коли Мікаель вийшов, той зупинив його, поклавши руку йому на плече:
— Я хочу, щоб ви більше не турбували Хенріка. Він тяжко хворий, і його не можна турбувати і хвилювати.
— Я розумію ваше занепокоєння і розділяю його. Я не буду хвилювати Хенріка.
— Всі розуміють, що Хенрік найняв вас, аби посприяти йому в його маленькому хобі… щодо Харієт. Дірк Фруде сказав, що перед тим, як у Хенріка стався інфаркт, він дуже розхвилювався під час однієї з розмов із вами. Дірк сказав, ніби ви думаєте, що спровокували інфаркт.
— Більше я так не думаю. У Хенріка Ванґера було велике звапніння судин. Він міг дістати інфаркт, усього лише відвідавши вбиральню. Адже вам це зараз теж відомо.
— Я хочу мати цілковиту інформацію про всі ці дурниці. Ви копирсаєтеся в справах моєї родини.
— Як я вже говорив, я працюю на Хенріка. А не на родину.
Бірґер Ванґер явно не звик до того, щоб йому показували дулю. Він якийсь час дивився на Мікаеля поглядом, який мав, очевидно, вселяти тремтіння, але в основному робив його схожим на напиндюченого лося. Потім Бірґер Ванґер розвернувся і пройшов у Хенрікову палату.
Мікаелю стало смішно, але він стримався. Було б недоречним сміятися в коридорі лікарні поряд з палатою, де Хенрік бореться зі смертю. Та Мікаелю раптом згадалася книжка Леннарта Хюланда з віршами про кожну літеру абетки: у 60-х роках її читали для дітей по радіо, і він, з якоїсь незрозумілої причини, завчив її напам’ять, коли вчився читати і писати. У пам’яті спливла строфа про літеру «Л»: «Лось у лісі сам зостався, він стояв і посміхався».
Виходячи з лікарні, Мікаель зіткнувся ніс у ніс із Сесілією Ванґер. Він багато разів намагався дзвонити їй на мобільний телефон після її повернення з перерваної відпустки, але вона не відповідала. Щоразу, як він намагався зайти до неї, її не було вдома.
— Привіт, Сесіліє, — сказав він. — Прийми моє співчуття з приводу Хенріка.
— Дякую, — кивнувши, відповіла вона.
Мікаель спробував зрозуміти, в гуморі вона чи ні, але не вловив з її боку ні тепла, ні холоду.
— Нам треба поговорити, — сказав він.
— Вибач, що я відшила тебе таким робом. Я розумію, що ти злишся, але зараз я сама не своя.
Мікаель здивовано закліпав, але потім зрозумів, на що вона натякає. Він поквапно узяв її за руку і посміхнувся:
— Зажди, ти мене неправильно зрозуміла. Я зовсім не серджуся на тебе. Я сподіваюся, що ми можемо залишатися друзями, але якщо ти не хочеш зі мною спілкуватися… якщо ти так вирішила, то я готовий це прийняти.
— Я погано вмію зберігати стосунки, — сказала вона.
— Я теж. Давай вип’ємо кави? — Він кивнув у бік лікарняного кафетерію.
Сесілія Ванґер завагалася:
— Ні, не сьогодні. Я хочу провідати Хенріка.
— Гаразд, але мені все-таки необхідно з тобою поговорити. Суто про справу.
— Що ти маєш на увазі? — насторожилась вона.
— Пам’ятаєш, коли ми вперше зустрілися, ну, коли ти прийшла до мене в січні? Я сказав, що та наша розмова буде не для преси і що коли мені доведеться ставити тобі справжні питання, я попереджу. Це стосується Харієт.
Обличчя Сесілії Ванґер раптом спалахнуло злістю.
— Клятий покидьок!
— Сесіліє, я виявив речі, про які мені просто необхідно з тобою поговорити.