Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
Загалом страв було чимало, навіть пребагацько — це за назвами, але за змістом вони мало відрізнялися одна від одної. Смакові якості досягалися в основному за рахунок різних масел — олії, оливкового, конопляного, горіхового — та застосування прянощів. Частіше всього використовували часник, хрін, кріп — у досить великих кількостях, а також петрушку, аніс, коріандр, лавровий лист, чорний перець і гвоздику, пізніше з’являться імбир, кардамон, кориця, аїр, шафран.
Любили рідкі гарячі страви, що спершу отримали спільну назву — «хлєбово». Себто це щі, похльобки, приготовлені на рослинній сировині, а також різні затірухи, заварухи, болтушки, саламати та інші різновиди борошняних супів.
М’ясо та молоко споживали рідко коли, і приготування їх не відзначалося якоюсь складністю. М’ясо здебільшого варили у щах або кашицях, молоко пили сире, томлене або кисле. З молочних продуктів готували сир і сметану, пізніше навчилися виготовляти вершки й масло.
З часом кухня простого народу ще більше спрощувалася, кухня боярства, дворян і особливо знаті стає ще вишуканішою. Тож у багатих поряд із солониною та вареним м’ясом почали з’являтися страви, приготовлені на вертелах, — себто м’ясо «верченое». З’являється солонина відварна, шинка. Удосконалюються пісні страви — балик, чорна ікра, яку їли навіть вареною.
Настає деяке різноманіття супів — похмєлки, солянки, розсольники...
Під впливом татар руські починають споживати пельмені і вони швидко стають чи не національною їжею. Пізніше з’явиться лапша, страва з прісного тіста, а також різні варення — не лише з ягід, що не дивно, а й навіть з моркви з медом, з редьки в патоці.
На боярському столі з’являється багато є страв — часом до 50, а за царським столом їх кількість збільшується і до 150—200. Великі й розміри цих страв. Для них відбираються найбільші лебеді, гуски, індички, найбільші осетри чи белуги. Такі обіди тривають 6—8 годин поспіль.
І в той же час кухарське мистецтво — уміння комбінувати продукти, впливати на смак — було ще на вельми невисокому рівні. А тому руська кухня, на відміну від французької чи німецької, довгий час не знала і не бажала сприймати різні фарші, рулети, паштети і котлети. Не кажучи вже про запіканки, пудинги. Багато прянощів із-за їхньої дорожнечі, так само як оцет і сіль, ще і в ХVII ст. в народі споживали не в процесі приготування страв, а ставили на стіл і використовувати вже під час їди. Залежно від бажання кожного. Один з авторів так писав: «Ествы же обычай готовить без приправ, без перцу, имбирю, малосольны и безукусны». І далі: «А как начнуть ести и в которой естве мало уксусу и соли, и перцу, и в те ествы прибавляють на столе». Звідтоді і стало правилом ставити на стіл на час їжі сіль в солонці, перець у перечниці, гірчицю і оцет в окремих баночках. Теплова обробка їжі полягала в нагріванні теплом руської печі. Сильним або слабим, трьох ступенів — «до хлебов», «после хлебов», «на вольном духу», але завжди безконтактно з вогнем, або з температурою, що трималася у печі.
Велику роль за руським столом відігравав хліб. За щами чи другою рідкою стравою у селах зазвичай з’їдали від півкілограма до кілограма житнього хліба. (Білого хліба, пшеничного, в Росії фактично до XX ст. не знали. Його їли зрідка лише заможні класи, називаючи булкою, і на нього дивилися як на їжу празникову.)
До того як з’являться в Росії французькі кухарі, що реформують руську кухню, було далеко.
Ще у ХVIII ст. за багатим святковим столом подавали:
1. Горячее (щи, похлебка, юшка).
2. Холодное (окрошка, ботвинья, студень, заливная рыба, солонина).
3. Жаркое (мясо, птица).
4. Тельное (отварная или обжаренная рыба).
5. Пироги (несладкие), кулебяка.
6. Каша (иногда подавали со щами).
7. Пирожное (сладкие пирожки, пироги).
8. Заедки...
Марині Мнішек, яка звикла до європейської кухні, до витворів французьких кулінарів і кухарів (а саме вони господарювали на кухні у пана воєводи Юрія Мнішека), було і незвично, і тяжко звикати до руської кухні, що була тоді на значно і значно — в порівнянні з європейською — нижчому рівні.
Як вона часом не силувала сабе, розуміючи, що це кухня не лише її мужа, а й народу, чиєю царицею вона стала, але так і не могла звикнути — та ще за ті дев’ять днів її життя у Кремлі. Втрачаючи терпець, вона з роздратуванням відсовувала від себе миски й тарілки, вигукуючи: «Ну не можу я звикнути до цього... цього хльобового! До кислого хліба, до щів, до пісних страв!.. До похльобок, до затірух і заварух!.. До болтушок та борошняних супів! Та ще й самій солити й перчити за столом ці несмачні страви!..»